Ліна Костенко: високовольтна лінія духу

Про Ліну Костенко всім є що сказати. Усім, хто просто читав її вірші та поеми, хто має душу і має совість. Просто ці слова абстрактні, а Ліна Василівна — жива та конкретна, і їй виповнюється 85 років.

Для мене Ліна Костенко — насамперед людина, яка в час абсолютних маніпуляцій сама керує своїм життям. Більше таких людей я не знаю. Вона пише вірші, вона їздить у Чорнобиль, вона читає лекції студентам, приходить на презентацію книжки доньки і на вечір пам’яті чоловіка, вона відмовляється брати нагороди, вона не видає книжки і не дає інтерв’ю. Вона САМА вирішує що (с)приймати і від чого відмовлятися, вона не списує свої вчинки на обставини — вище цієї мужності і чесності із собою немає нічого.

Для мене Ліна Костенко — не поет, вона для мене Особистість з великої літери, єдина постать, з якою я б хотіла асоціювати Україну. Геніальна, неперевершена, яка може простими словами, котрими користуються всі, сказати такі глибинні речі, що можуть перебудувати твою душу, відстроїти її як камертон. Ми всі — просто сучасники Ліни Костенко.

Не соромно бути українцем, раз у нас є Ліна Костенко. З нею Україна виглядає гідно. Аби ще й із нами всіма теж.

Ще раз перечитала «Є поети для епох» Івана Дзюби. І знову такі враження, такі емоції. Історія країни, народу  через призму життя поетеси. В книзі зійшлися дві таких визначних особистості, чиї імена уже давно промовляють самі за себе. Натхненний есей Івана Дзюби про творчість Ліни Костенко суголосний бесіді з поетесою, в якій вона вперше так щиро й вичерпно розповідає про своє життя у Слові. Хочеться подякувати Івану Дзюбі, що дав нам можливість ближчого знайомства з високою жінкою, гордою наче бунт.

Докладної біографії Ліни Костенко раніше не було написано. Розповідати про себе не любить. І справді – її життєпис в її слові. А слово це – невід’ємна частина історії України, її культури, її персоналітету. Уже понад півстоліття де слово відлунювало в серцях тисяч читачів. Його чекали. По ньому звіряли людську гідність. У ньому знаходили відгук своїх тривог і покріплення своїй вірі в Україну та своїми надіями на її краще буття. І навіть коли воно мовчало, то було промовисте мовчання.

Наше покоління знало й любило багатьох поетів. Знає й любить. Однак Ліна Костенко – це той «білий голос висоти», який і в цьому многозвучному оркестрі чутний особливо – ось уже шостий десяток літ.

Перші вірші Ліна Костенко надрукувала 1946 року. Поетичні збірки «Проміння Землі», «Вітрила», «Мандрівки серця» засвідчили прихід в українську літературу сильної творчої особистості. Органічна відстороненість від імпульсів суєтної «злободенності», а натомість чутливе сприйняття й переживання великих моральних і громадянських проблем і запитів доби, природність і чистота ліричного світу, культура письма, незалежність голосу й виразно вгадувана вже масштабність творчої особистості – усе це зразу ж привернуло увагу читачів, спраглих слова чесного і яскравого.

Оскільки Ліна Костенко дедалі виразніше утверджувалася в незалежній творчій і громадянській позиції, то її поезія стає предметом особливих зацікавлень політичної цензури. Незважаючи на схвальні й захоплені відгуки найавторитетніших майстрів слова, її твори дедалі рідше з’являються друком, а потім настає багаторічна негласна, але жорстока заборона. Збірки «Зоряний інтеграл» і «Княжа гора» були зняті з виробництва, історичний роман у віршах «Маруся Чурай» – затриманий на багато років. Наступна книжка «Над берегами вічної ріки» з’явилася тільки 1977-го: через шістнадцять років.

Назви поетичних збірок у Ліни Костенко ніколи не є випадково обраними. Вони – точні метафори-девізи, етичний та емоційний ключ до розмаїття тем і мотивів.

Увесь свій внутрішній досвід, набутий за оті кільканадцять років зовнішньої «заблокованості», Ліна Костенко написала у книжці «Неповторність» у 1980 році. У поезіях збірки – неповторність і безмежність особистості, яка твориться й твориться, триває й триває, утверджуючи себе в духовному розростанні.

Уже будучи авторкою книжок, що здобули їй загальне визнання й славу, Ліна Костенко опублікувала історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Він став однією із коштовніших перлин усієї української поезії. Вихід друком «Марусі Чурай» був незабутньою подією в житті української інтелігенції, святом для українського читача, сенсацією для закордонних українців.

Узагальнений образ національної історичної поразки, зображений в наступному історичному романі «Берестечко», проектований і на минулі, і на майбутні часи, з осягненням її причин, наслідків, уроків.

І все це мовлене в книжках, – це Ліна Костенко. Нам дано збагнути її тільки в її Слові. Мабуть, так і слід розуміти  оте мовлене нею: «Я тільки у слові жила».

Тож «Велика книга нашого народу» писалася й пишеться. Золоті сторінки в неї вписала Ліна Костенко. Учімося читати цю книгу – вона додаватиме нам сил.

Ця дивовижна поетеса у свої поважні літа являє нам і світові (так хочеться, щоб він її почув!) титанічну працю душі: пише прозу, а вірші пишуть нею, як відзначила сама поетеса. Добре знає сучасний літературний процес. Безкомпромісна в оцінках попередників і сучасників. І хоч багатьом Ліна Василівна видається строгою, некомунікабельною, насправді це зовсім не так: вона дуже вразлива, чуйна, відкрита, ніби рана... Не треба лише сипати на ту рану сіль. Адже благословенна кожна мить життя. І Ліна Василівна прагне сповна віддатися творчості. Поет такого зросту і сили, як Ліна Костенко, зробив би честь кожній нації.

Ми не просто любимо, а обожнюємо Вас як земне втілення досконалості таланту, чистоти, вірності, мудрості й мужності. Як символ совісної творчості й нескореності. Як живе втілення отого недремного духу слова, що пробиває зеленим списом асфальти байдужості, зневіри, рабського безмов’я і несе до сонця свою глибинну свіжість і неповторність.

Виступ Ліни Костенко на презентації книги «Є поети для епох» Івана Дзюби 9 квітня 2012 року.