"Відважної юності спомин"

 30 листопада 2013 року виповнилося б 90 років Ніні Сосніній. 

Герой Радянського Союзу, керівник Малинської підпільної організації, наша Поліська ластівка, яку заживо спалили фашисти 31 серпня 1943 року. В пам'ять про мужню дівчину названа вулиця, де жила її сім'я. Школа, де навчалась героїня, яка  навічно залишилась ученицею школи, бо так і не завершила в ній навчання  також носить її ім'я. Ім'я  Ніни Сосніної стало символом навчального закладу. В школі створено  музей Ніни Сосніної.

Вшанування пам'яті мужньої Поліської ластівки в нашій бібліотеці  - "Відважної юності спомин". Це зустріч сучасних юнок з героїчною юністю военних років. 

Щоб знали. Щоб пам'ятали. Щоб зрозуміли, які цінності є в житті.

Народжені для радості й добра
Ми рідко коли згадуємо з вами
Про тих, хто йшов по світу перед нами
Й життєве поле задля нас орав. 
З живих і сущих ще ніхто не зна
Яка кому судилась карта долі.
І дуже часто на життєвім полі
Кривава пролягає борозна.
В житті людина залишає слід -
Над світом намагаючись підняться...
Для неї ж час застиг у 19-ть,
У 19-ть неповторних літ.
Три місяці до котрих не дожито
І рушників вінчальних не дошито,
Іще й життя не бачено як слід...
Благословен диявольським перстом
(У свідків й досі в грудях серце терпне)
Спекотний серпень став кривавим серпнем
На тлі вогнянім вишитий хрестом.
В диму пекельнім, німо кричучи,
Здригалися дерева і будинки,
Коли і тім нерівнім поєдинку
Свинцевих трас схрестилися мечі...
Їй дев'яносто вже було б 
Вже й правнуки сідали б їй на руки, 
Коли б не налетіли чорні круки,
Й не обпалили б полум'ям чоло.
А з них же хтось, можливо ще й живий
Ще й правнукам своїм рече пихато
Як він облив бензином білу хату,
І як жоржини корчились в траві.
Як би не він, то через кілька днів
Можливо за столом вона сиділа
І гладили б волосся сніжно-біле
Русяві внуки дочок і синів.
І тости піднімалися б не раз,
І до ста літ бажали б їй дожити,
І сиву маму б цілували б діти, 
І рід  би Сосніних повік не згас.
І нашій школі з нас би не один
У школі цій, що носить її ім'я, 
За партами сидів би з Сосніними - 
Якби не він...Якби не він - не він...
Не він - отой з каністрою й свинцем.
Не він - отой "Hot mit uns" на блясі,
З трофейним шнапсом у зеленій флязі,
І злісно перекошеним лицем...
Він - той, що може й досі ще живий -
Можливо був тоді її ровесник,
І сам прожив лиш 19-ть весен,
Хоч мав по лікті руки у крові.
Він білу хату спопелить спішить,
Дівочу вроду попелом затерти...
Та перейшла зі смерті у безсмертя
Її тендітна ластівка душі...
Святі могили і земля оця.
Зуміймо ж правді прадідів повірить.
Чи може треба на своїй відчути шкірі
Щоб совість болем стукнула в серця.
Тож кожен день, коли йдемо до школи,
Вклоняймося оцим священним плитам, 
Бо нам живим у цьому світі жити.
Її ж нема, й не буде вже ніколи.
Нехай же збудять совість не одну
Її всі ненародженії діти...
Це щастя, що твій прадід не убитий,
І прабабуся вижила в війну.
Бо твого роду вогник не погас,
А небо це - тобі від неї в спадок...
Живімо ж так, щоби і наш нащадок
В неблизькім завтра та й згадав би нас...
Хоч раз. 
                                                                              Віктор Михайленко

Малин ледве не став містом-героєм

Про легендарне Малинське підпілля знає весь колишній СРСР. Іменами Ніни Сосніній й її товаришів у Радянському Союзі називалися піонерські загони, у далеких містах Далекого Сходу вулиці носили імена бійців Малинського підпілля… Сьогоднішні школярі (не всі, звичайно, але багато хто) навряд чи можуть сказати, хто така Ніна Сосніна. І мало хто знає, що Малин на початку 60-х років минулого століття ледь не одержав звання Міста-Героя. Це питання всерйоз розглядалося в ЦК КПРС, а потім на Верховній Раді СРСР. І бути б Малину Містом-Героєм, якби не одна деталь: в 1941-м році він не мав статусу міста, а був усохлого лише селищем міського типу (забігаючи наперед, помітимо, що містом Малин став тільки 18 листопада 2003 року — відповідно до постанови Верховної Ради України). А селищам героїв не присвоювали, тільки містам.
Фронт наблизився до Малина вже на початку липня 1941 року. Особливо завзяті бої з окупантами зав’язалися на залізничній станції, що чотири рази переходила від наших до німців і назад. Оборона ж міста тривала місяць. Малин обороняла 5-я армія генерала Потапова, 1-а протитанкова артилерійська бригада, 215-та механізована дивізія, 32-й залізничний батальйон. В обороні міста брали участь практично всі його жителі. А буквально відразу після того, як німцям все-таки вдалося ввійти в місто, біля Малина став діяти партизанський загін І. Бровкіна. А наприкінці того ж 1941-го в Малині було організоване підпілля, на чолі якого встав лейтенант П. Тараскін. Підпільники діяли не тільки в самому місті, але й створили свої групи в сусідніх селах. 16 січня 1943 року німцям вдалося захопити Тараскіна і його товаришів і розстріляти. Керівництво Малинським підпіллям взяла на себе комсомолка Ніна Сосніна, випускниця Малинської школи № 1. В організацію влилася молодь, підпільники доставляли партизанам зброю, медикаменти, поширювали листівки… Штабом організації став будинок учительки Є. Дорошок. 31 серпня 1943 року в штаб з пораненням був доставлений партизан Федір Зінченко, якому тут же почали робити термінову операцію. У цей момент будинок оточили німці, оскільки в рядах підпільників виявився зрадник. На пропозицію здатися підпільники, зрозуміло, послали німців куди подалі. У відповідь окупанти підпалили будинок. У вогні загинули Ніна Сосніна, її батько Іван Соснін і Федір Зінченко. Згодом П. Тараскіну й Н. Сосніній було посмертно привласнене звання Героїв Радянського Союзу.
До речі, звільнений Малин від німецько-фашистських загарбників був 12 листопада 1943 року. За роки окупації німці знищили в місті майже 1500 мирних жителів. У всьому ж Малинському районі загинуло близько 6-и тисяч чоловік.
Джерело