Не промовчи Шевченка у собі

У кожного своя доля
І свій шлях широкий...

І ми з вами, дорогі друзі, маємо власну долю, в якій є місце для творчості Тараса Шевченка, для пам’яті про нашого Кобзаря. Я знаю, що наші діти, наші правнуки збережуть традицію пошановування своєї минувшини, з якої проросли міцні коріння нашої самосвідомості, самоідентифікації, нашої єдності. Лише давайте, як нам радить у своїй поезії Павло Гірник, будемо обережні в нашому щоденні, аби не знецінити небуденне й величне…  

Ніколи свого серця не щерби,
Аби лише виспівувати гарно.
Не промовчи Шевченка у собі.
Не прокричи Стефаника задарма.

Творив Тараса гнів, а не жура.
А що поробиш, люде без’язикий,
Коли з-за ґрат у душу зазира
Твоя свобода, змучена до крику,

Коли поети пнуться в паничі,
І побратими цвенькають потроху,
І кобза почорніла на плечі,
Як домовина вбитої епохи?!

Не возлюби себе. Не розгуби
Ні голосу, ні стогону, ні слуху.
Шевченко йде дорогами доби
І завжди обирає кручі духу.

Іде і йтиме у тривожний час,
І вже його не зупинить нікому.
Ви чуєте? 

Минаючи Парнас,

Шевченко повертається додому!

                                          Павло ГІРНИК. НАЗАВЖДИ