В нас єдина мета — Україна свята, нездоланна ніким і ніколи

Стенд під назвою «Україна понад усе» присвячений бійцям-землякам, які приймали чи приймають участь у війні з терористами та російським агресором на Сході України. Виявляється, життя інколи справді ділиться на «до» і «після». І буває це не десь за обрієм чи в далекій країні. Усе це трапилося з нами, на нашій українській землі. Де прапор – кольору осіннього степу та блакитного неба. А ще чорної землі та розмитої багряної крові. Один, як свідчення нашої чистоти і незбагненності. Інший – упертої боротьби за омріяну свободу.

Нинішній складний час став певною мірою лакмусовим папірцем, випробуванням для всіх, коли суспільство зрозуміло силу єднання, силу патріотизму. Добровольці приходять до військкомату з гаслом «Якщо не ми, то хто?».  Добре, що  в Україні виросла свідома молодь, яка вірить, що спільно ми переможемо тероризм всередині держави і дамо гідну відсіч агресії зовні. Я горжусь за своє покоління.

Сьогодні нам треба гартуватися, допомагати один одному та нашому війську і державі, не піддаватись провокаціям, які сіють злобу, зневіру та брехню про Україну. 

Будьмо мужніми, збережемо Україну – збережемо себе. 

Тішить те, скільки небайдужих людей переглянули виставку, люди різного віку і статі: діти і дорослі, чоловіки і жінки. Дізнавалися про наших героїв-земляків. Бо вони – справжні герої, які у нерівному двобої із терористами, російськими найманцями протиставили їм свій патріотизм, відповідальність, безмежну любов до країни, яку ототожнюють зі своїм рідним краєм, найдорожчими людьми. І саме за це їм наша людська вдячність і низький уклін.

Слова подяки за потрібну інформаційну роботу від начальника відділу культури Людмили Фещенко.

З великою любов'ю і відповідальністю стенд підготовили бібліограф ЦРБ Олена Петрик та методист Тамара Ковальчук.

Кожного дня, щогодини Україна завдяки таким чоловікам, серед яких і наші славні земляки, виборює право бути суверенною, єдиною державою. Тож молімося за наших мужніх захисників і просімо у Бога одного: аби вони живими і здоровими якнайшвидше повернулися додому, до своїх матерів, дружин, дітей.

За словами В’ячеслава Чорновола, «дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелось гірко любити – втративши».

«Народ мій є!

 Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!»