СЛОВО ПРО СЛОВО

Коли ще Слово Богом не було,
Коли здавалось, що воно заснуло,
Змертвіло передавлене крило,
Отрутою впеклось чужее жало,
Бо першим піднімалося під кулі.

В ристалищах народів і держав
Воно являлось привидом повстання,
То дух його із праху воскресав,
Молитвою ярів у небеса,
Завжди, немов уперше… Як востаннє.

Воно сіяло в світлих образах.
По місяця холодній пекторалі
Котилася зажурена сльоза,
А крізь віки усміхнений Кобзар
Проносив золоті свої скрижалі.

Похідним маршем, рокотом бандур
Верталося до рідної господи,
Під пильним зором хижих диктатур,
Імперій і часів порвавши мур,
Зростало Слово із своїм народом.

…Та знов війни кривавий ятаган
Свої криві пропалює дороги,
Немов із пекла сочиться дурман,
Але співає сонячний Майдан.
У ріднім Слові воскресивши Бога..

ДРУГУ
В світі трепетному, в світі грозовому
Говори українською мовою:
До коханих, батьків і дітей,
До сусідів і добрих гостей.
Над заквітчаною колискою
Заспівай на зорі українською,
І примовку ласкаву склади
Із роси і дзвінкої води.
Бо ж на власній землі – не чужинці,
Ми у Господа все ж – українці.
Він такими вже нас сотворив.
Говори, говори, говори,
Мій товаришу, друже і брате,
Ми сьогодні зачнем розмовляти,
Перейдемо нарешті цю суш,
Се роздвоєння духу і душ,
Й ти нарешті мене зрозумієш:
Рідне слово – то пульс України,
Вічним руслом у вічність пливе,
А болить воно – значить живе.
Значить знову розквітне калина,
Жебонітиме мати до сина,
І розквітне зоря світова,
Де зійдуть українські слова.

Наталя Дзюбенко-Мейс