Мамині вишиванки

Вишиванки, вишиванки… по усіх кутках,

Чи буває затишніше у других хатах?..

Вишиванки, вишиванки, стібок до стібка,

Неупинно вертить голку мамина рука,

Вишиває мама образи святі,

Кладе їм на вінця нитки золоті…

Вишиванки, вишиванки, зупиніть біду,

Захистіть від зла і горя всю мою сім’ю!

Покотилась тихо мамина сльоза:

«Хай не буде лиха» - шепотять вуста…

Може все те сталось в маминому сні,

Ніби ожило все на полотні:

«Буде усе добре у твоїй рідні!»

Й сповнились надії очі мамині…

До дня матері у літературно-мистецькому залі нашої бібліотеки відкрилась виставка вишитих робіт Любові Петрик 
                «І кожна вишивка – частинка мого серця».
 Золоті руки у Людмили Михайлівни. Скільки  зроблено тих стібочків, скільки ж думано, передумано над кожною вишивкою... Про кожну свою картину вона може розповідати довго і захоплено, бо в кожну з них вона вклала не тільки свою працю, а й частинку своєї теплої і відкритої душі.

Червоні, сині, жовті, зелені, фіолетові – усі кольори веселки витанцьовують на вишивках, радуючи очі всіх,  хто мав нагоду їх бачити. Вишивка завжди була символом щасливої долі, родової пам’яті, любові. Була і залишається.

Вишиті картини прикрашають не тільки власню оселю, а й дім доньки, друзів, знайомих, які вона з любов’ю їм дарує.

Вишивка – це один із найдавніших та найпоширеніших видів народної творчості. Прагнення прикрасити свій одяг, свій дім завжди було властиве людині. За допомогою вишивки звичайний шматок домотканого полотна перетворювався у витвір мистецтва.

Людина і праця, людина і пісня, людина і витвір мистецтва - це все вічне, безсмертне, щось своєрідне і глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здібний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо співати - то дзвінко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.

І тут українські майстрині - неперевершені. Казкової краси візерунками прикрашали сорочки, намітки, очіпки - прагнули до краси, до самобутності.

Ці українські обереги пройшли крізь віки і нині символізують чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею.

Тихий вечір в вікно заглядає,

Пахнуть м’ята і чебреці,

А матуся моя вишиває

І усмішка на ріднім лиці.

І стібок за стібком , наче долю

Вишиває сорочку мені.

Бачу барви усі веселкові,

Що на білім цвітуть полотні.

Бачу рожі, лілеї, калину,

Чорнобривці й зелений розмай,

Вишиває вона Україну,

Солов’їний і рідний наш край.

Шиманський Олексій,

13 років, смт. Ємільчине

Чимало захоплень творчістю майстрині висловили відвідувачі виставки. Тож завітайте – самі помилуйтеся творіннями Людмили Михайлівни Петрик. Адже це якраз той випадок, коли краще раз побачити, аніж сто разів почути.