До 80-річчя Василя Скуратівського

Тиждень вшанування Василя Тимофійовича Скуратівського, присвячений 80-річному ювілею етнографа продовжився сьогодні літературно-етнографічню мозаїкою:

«Із життя мого народу». Повернутись обличчям до багатовікової культури нашого народу, напитись із її прозорих джерел, що живлять наш дух, зберегти ці символи людського духу від забуття – такою була мета життя Василя Скуратівського і наших бібліотекарів, організаторів сьогоднішнього заходу.

Директор бібліотеки привітала гостей – ліцеїстів школи-ліцею №1 ім.Н.Сосніної, розповіла, що наша бібліотека носить ім’я видатного земляка. Серед вітчизняних етнографів Василь Скуратівський був і залишається постаттю першочерговою. Багатогранність інтересів вченого була дивовижною – це історія, етнографія, народознавство, фольклористика, літературознавство, мистецтвознавство тощо.

Потім познайомили з виставкою-інсталяцією «Україна – його вічна Берегиня», провели екскурсію «Василевою світлицею».

У не такі вже й далекі 70-ті роки минулого століття він іде в народ, визбирує з його душі й повертає йому це багатство у знаменитій своїй книзі «Берегиня». І присвятив він її своїй матері Мотрі Антонівні. Бо від матері, від берегині, від України починається життя кожного із нас.

Людина починається з голосу материнської душі над колискою. Адже материн світ з любові і сльози. І здається, поєднання цих понять цілком досить, аби вмістити все життя. Найсвітліше для нас почуття Батьківщини неодмінно акумулюється з маминою піснею.

Сьогодні в гостях поетеса-піснярка, яка має великий доробок колискових пісень, берегиня українського слова і пісні, громадський діяч Ольга Гура.

Давно відома істина: чим більша фолкльорна спадщина, тим багатша культура народу. Ось чому упродовж століть науковці, в тому числі й літератори, так ревно записували ці, як називають, золоті розсипи - пісні, приказки, прислів’я, живу народну мову. І серед них – казка.

Кожному з нас мама чи бабуся розповідали казки. І ми, причастившись ними, лягали в ліжечка. Та ще довго не могли заснути, бо в уяві поставали герої почутих легенд і переказів. Взагалі слід зазначити, що казка – це один із найяскравіших спогадів дитинства, який забираємо з собою в доросле життя.

Ми запросили учасників театрального гуртка «Барівнок» центру дитячої та юнацької творчості. Цей колектив носить звання зразкового. Він лауреат багатьох районних та обласних конкурсів. І сьогодні - вистава-казка: «Лисиця, що впала з неба».

 
Тихою, невпинною рікою плине час. Його не спинити ні на хвилину. Але пам’ять і совість збереже все найдорожче, найчарівніше для людської душі. І обов’язково знайдеться в ній місце для маленької батьківщини, того куточка рідного краю, де ти народився, який згадуєш з великою любов’ю і душевним теплом.

Про рідну землю пісня від бандуриста Максима Сидорчука.

У багатьох народів світу існує повір’я, що людина, яка забуває своїх батьків, не дотримується звичаїв, обрядів, традиції свого народу, карається Богом і людьми. Така людина блукає по світові і ніде не може знайти притулку, вона стає страченою для свого народу. Таких людей, які цуралися чи нехтували історичною пам’яттю, українці в давнину зневажливо називали «людьми без роду і племені». І мабуть, сьогодні, як ніколи, дуже важливо, щоб кожен свідомий громадянин знав правдиву історію свого народу, його традиції, звичаї і обряди, зберігав, примножував і передавав все у спадок прийдешнім поколінням. І в цьому неоціненна заслуга В. Скуратівського.