Ми звідти всі...

Що для нас, українців село? Це місце, де із сивої давнини пустив своє коріння в благословенну Господом землю наш працелюбний люд іще з трипільських часів. Колиска нації, життєдайне джерело народу, його традицій, історії та самобутньої культури.

СЕЛА, як і люди, народжувалися, вмирали, їх кріпачили, колективізували, морили голодом, розкуркулювали, спалювали, затоплювали штучними морями, гнобили нікчемними реформами. А село годувало, повставало, воювало, кохало, сміялось, відроджувалось і втрачало сили. На жаль, дійшло до того, що кожного тижня в Україні зникає одне «середньостатистичне» село. Дехто  твердить:  зменшення сільського населення — то наслідок урбанізації, веління часу, і тут нічого не вдієш...

Та чи так це?.. Саме тому ми зобов’язані зробити все, аби наш спільний дім не перетворився на пустку і не розчинився у Всесвіті.

Мета творчого конкурсу «Легенди мого села» (який проходив серед бібліотек району)— привернути увагу громадськості до проблем отих малих вітчизн, без яких не може існувати Вітчизна велика, згуртувати всіх, хто переймається долею українського села, особливо молодь. Щоб не забули, якого ми роду. Щоб не обірвалася пісня про землю нашу квітучу і про тих, хто плекає в собі українця, громадянина вільної держави.

В цьому році ряд бібліотек подали цікаві роботи. Серед них: Cлобідка, Лумля, Головки, Різня, Буда Вороб’ї, Чоповичі.

Юлія Василівна Хоменко, бібліотекар Слобідської бібліотеки,  зібрала цікаві оповідки з історії села, записані з вуст старожилів.  Це і історія про молодих людей, які зустрілись в бібліотеці і залишились разом на все життя; це і весела розповідь про сільські прізвиська та інші. І що цікаво, кожна історія має мудрий народний висновок.

Хочеться відмітити роботу бібліотекаря села Лумля,  Алли Володимирівни Бузенко. Її легенди представляють собою ліричні етюди про село, про навколишні мальовничі місця. Читаєш і уявляєш як «Стежка звивається серед чагарників і губиться в гущавині березового лісу. Потім ліс розступається і в затишній прохолодній балочці засвітилося під лагідними променями літнього сонечка маленьке, ніби люстерко,  озерце. Коли наблизитися до нього можна помітити багато цікавого. Ось із-за куща верболозу полохливо піднялася зграя диких качок. Ми порушили їх спокій і вони невдоволено і тривожно закрякали. Якщо тут живуть качки, значить тут є і риба..

Вода в озерці була тепла. Ступили в воду, зробили кілька кроків і у воді тривожно заплюскотіло. То були карасики. І гарні ж які! Виблискують золотими бочками, миготять спинками.

Стоїть тепле літо. Виграє, міниться вода в озерці. Маленьке воно, непримітне, але життя буяє і в ньому. Біля самого берега вже давно розпустилася верба. Листя відбивається у воді, крізь нього пробиваються промені сонця, які теж пірнають в озерце.

Було невимовно гарно. На березі у високій траві ростуть лісові дзвіночки, дикі півники, мати-мачуха. Пахло теплою травою, ягодами, сюрчали коники.

Ось таке воно, Назаренкове урвище зі своєю красивою історією і красивим сьогоденням».

 «Краєзнавча перлина» - в кожного села вона своя. Хтось написав про цікаві унікальні місця, хтось про талановитих земляків, письменників, поетів, хтось зібрав старовинні  пісні свого села, хтось розповів про простих людей, які своє життя присвятили своєму селу.  Але про щоб не йшла мова –  зробили неоціненне –  залишили пам'ять для наступних поколінь. 

Автори найцікавіших робіт.