пʼятниця, 8 листопада 2013 р.

На гостину до Василя...


Ось уже п’ять років поспіль 25 жовтня, 
у день народження 
Василя Тимофійовича Скуратівського, 
ми збираємось в читальній залі бібліотеки, щоб віддати данину шани та поваги
             нашому великому землякові.
Багато достойних людей зустрічається в житті. Та лише небагато з них мають надвисоту щедрості, доброти і працьовитості. Одним із представників цієї рідкісної категорії співвітчизників є Василь Тимофійович Скуратівський.


Світлою зорею спалахнув на українському небосхилі самобутній його талант. З самого серця поліської сторони вийшов він, щоб оспівати цей неповторний край. Так проникливо, задумливо, з глибокою синівською любов’ю міг писати тільки той, кому долею багато дано. Не міг він не захопити своєю щирістю, пристрастю і схилянням перед цією прекрасною древньою землею.

Ось лише одне речення з його  дипломної роботи: … «Полісся – край голубих озер і безмежного лісостепу, блакитних льоноцвітів і червоних калинових заростей, земля сивих легенд і країна зеленоокої древлянської землі і жовтоцвітої рідкісної рослини на Землі – азалії…».

Б
удь-яке українське село багате на неординарних людей.
Ось і  25 жовтня 1939 року дала нам поліська земля  відомого етнографа, письменника, журналіста Василя Скуратівського. Тут уперше відчув він босими ногами рідну землю.
Як писав Василь Тимофійович у своїй книзі «Я сам про себе розкажу»:
«Як татові, так і мамині батьки народилися і виросли в Скуратах,  маючи однакові прізвища – Скуратівські…але дід Якуб, одружившись на місцевій дівчині Гапці, придбав клапоть землі й оселився на хуторі Забуда, за п’ять кілометрів од Скуратів (до речі, там я і народився). То була затишна, в кілька осель місцевина».

Його унікальна пам’ять зберегла усі враження сільського дитинства, безліч людських типів, первозданну свіжість слів, повір’їв, прикмет, пісень, народних знань.
…«Мені поталанило в тім, писав Василь Тимофійович, що я народився в глибинному поліському хуторі, де влаштовували вечорниці, збиралися на свята, святкували тільки за усталеними традиціями,  «Де збереглися майже всі форми традиційної культури».  В  моїй пам’яті все законсервувалося, і коли вже підріс –виникло бажання зафіксувати їх».

Діти того часу рано дорослішали, то ж і малому Васильку довелось підміняти батька та старших братів, які не повернулися з війни. Середню освіту здобував у сусідньому селі Обіходи.  Потім здобував премудрості науки курсах журналістики в Москві, на факультеті журналістики Київського університету ім. Шевченка. Закінчивши навчання почав проходити народні університети, безкінечні мандри, робота в обласних та районних газетах Радомишля, Народичів, Олевська. Після роботи в Олевській районній газеті поїхав до Сибіру.

І як розповідав Василь Тимофійович:
«Може працював би і довше. Та у місцевому кінотеатрі демонстрували фільм «Кров людська – не водиця», а перед ним  - журнал кінохроніки. Був там сюжет про мальовничі куточки України. Наступного дня подав заяву на звільнення і взяв квиток додому. Так я повернувся на Полісся».

«…Так склалася моя доля, чи то Богом древлянським, чи ще чим визначено прилучитися мені до вічного джерела, щось розшумів, повернув із забуття…».



Життя показує, що велич кожного краю в людях, які тут жили і живуть і особливо в тих людях, які своїми справами зробили внесок у розвиток культури місця де ти народився і живеш. Василь Скуратівський попри нелегкі часи і умови, в яких йому випало жити, встиг реалізувати себе в багатьох справах та ролях: вчений, організатор і невтомний збирач народних скарбів з культури, побуту нашого народу, популяризатор українства, автор більше 20 книг («Берегиня» -  яка стала нашим неоціненним скарбом, «Погостини» і «Посвіт», «Покуть» і «Місяцелік», «Вінець»  і «Обереги пам’яті»,  «Святвечір» і «Дідух», «Русалії і «Кухоль меду» - найвідоміші в Україні народознавчі книги.  Усі вони народилися з-під пера одного й того ж автора – нашого земляка, Василя Скуратівського),  засновник і редактор часопису «Берегиня», наставник багатьох етнографів в Україні, автор понад 500 публікацій в періодичних виданнях,  очолював лабораторію народознавства при Українському центрі культурних досліджень, став ініціатором і організатором огляду-конкурсу дитячих ігор і забав «Котилася торба з високого горба», фестивалю автентичної пісні «Покуть», фольклорного  фестивалю «Берегиня» та багатьох інших, понад 20років(на громадських засадах) проводив народознавчу експедицію «Чумацькими шляхами» ,  яскрава, творча і шляхетна особистість добре відома українцям … Ще можна довго вести перелік заслуг його перед етнографічною наукою, бо це була талановита, непересічна і творча особистість, що не уявляла себе без етнографії, а ми не можемо собі уявити етнографію другої половини ХХ ст. без В. Скуратівського.

«Пам’ять про своїх пращурів, говорив автор у книзі «Покуть»,  - не забаганка і не данина моді, це природна потреба триматися свого родоводу, оберігати сімейні реліквії, традиції та передавати їх у спадок наступним поколінням…»
…«Саме там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються порожнини, і щоб ліквідувати їх – мусимо починати з першооснов – повернути історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого – родоводу: хто ми і чиїх батьків діти?, бо нову  державу ми збудуємо тоді, коли подолаємо духовне безпам’ятство, й головне, належно поцінуємо творену пращурами нашу духовну культуру».

Своїм життям і своєю працею Василю Тимофійовичу вдалося це зробити блискуче. За свої 66 земних літ зумів повернути українцям сотні, а подекуди тисячі років забутої, стертої, розореної культури. Наш земляк, що називав рідну древлянську землю епіцентром усього слов’янства, що все поспішав наздогнати на стежках біля батьківських хат і криниць ледве видимі «Тіні забутих предків».

 І як годиться на день народження зібралося багато гостей.
Слово про Василя Скуратівського
Зачарувавала своїм виспупом Валерія Бернацька
Директор ЦРБ Бідун Тетяна Петрівна та методист РБК Омельчак Микола Павлович
Заслужений працівник культури, ведучий і режисер, автор і виконавець всоїх пісень, автор багатоьох книжок поезії і прози, професор Житомирського державного університету - Володимир Федорович Шинкарук

Заслужений художник України Юрій Камишний
Кандидат історичних наук, доцент, доктор філософії Олександр Іванович Якименко.
 Молодий та талановитий художник - Олександр Струтинський
 Фольклорний ансамбль "Дібрівчанка". Фрагмент "Поліського весілля"
 Поліський коровай - гостям.











Немає коментарів:

Дописати коментар

Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить
- В окошке комментария напишите то,что хотели и нажмите "Отправить комментарий"! Спасибо!