Моїм батькам-вчителям

На світі безліч  тягнеться                                                      доріг:

Одні, як мудрість,

                  інші – в терен–цвіті,

а поміж них крізь промені                                                           проліг

до школи шлях,

       що найкоротший в світі…

З вашого дозволу  в день вчителя я хочу розповісти про моїх батьків-вчителів. Сьогодні дякую долі за те, що я донька педагогів. Педагогічна аура сім’ї, це прекрасно. Хоча вчительські дні одноманітні, проте в них існує два світи. Перший – сповненим дитячим гамором, нескінченими зошитами. Другий світ осяяний теплом родинного вогнища, де можна скинути маску суворого і водночас лагідного вчителя і присвятити себе своїм улюбленим справам. Така вона учительська доля... Учителем треба народитись. Любові до дітей не навчитися, вона повинна бути в серці. Учитель, який знаходить радість у спілкуванні з дітьми, вірить у їхні сили, переймається їхніми успіхами й невдачами, ніколи не забуває, що й сам колись був дитиною – це справжній учитель. Саме такими вчителями були мої батьки. Мій папа – Пришляк Володимир Васильович (Вічна йому пам'ять) був вчителем математики. Добрий і водночас вимогливий, його поважали і любили. Моя мама  Пришляк  Надія Яківна – вчителька молодших класів. Мабуть всі діти нашого села пройшли через мамині ласкаві руки. Мамин педагогічний стаж більше 50 років (і зараз пам’ятаю як важко було мамі перші роки на пенсії, особливо коли дорогою йшли діти до школи). Зараз моїй мамі 86 років. 

З трепетом проходить вона мимо рідної школи, а в думках згадка про улюблену роботу.

Надія Яківна – це людина, яку всі поважають в селі, бо тут живуть її учні, які самі вже стали батьками та дідусями.

    Тож вітають всі, дорогу нам людину. Борг учня перед учителем не можна зміряти. Адже  те, що дає нам учитель, допомагає нам усе життя: знання, уміння, прагнення, віра в себе, обраний раз і назавжди життєвий шлях. Тому найкраща подяка вчителям -  втілення їхніх сподівань щодо нас, учнів.  У наших успіхах -  праця вчителя, у наших звершеннях -  частина його душі.

Дякую долі за таких моїх батьків-учителів. Дякую вам, рідні мої мамо і папа, що ви були і є у мене.

Учителю! Ти йдеш по цій землі
І слід стає твій крок за кроком
Яскравим вогником у сутінках пітьми,
А все життя для тебе є уроком.

Ти бачиш те, що іншим не під силу,
І відповідь даєш на всі «чому?»
Ти не даремно тут, бо серце має крила,
Воно для всіх – віддать його кому?

Маленьким дітям, синьооким і чубатим,
Що ловлять погляд, кожен рух всяк час -
Це щастя вчителя – його багато,
І слід яскравий – вогник не погас!