До 75-річчя від дня народження Василя Скуратівського

25 жовтня 2014 року виповнилося 75 років з дня народження письменника, журналіста, етнографа Василя Скуратівського, який належить до провідних українських народознавців сучасності.

Ось уже сім років поспіль 25 жовтня, у день народження Василя Тимофійовича, ми збираємося в Василевій світлиці, щоб віддати данину шани та поваги нашому славному землякові, великому подвижнику українського Духу. Це слушна нагода об’єднатися нам разом під гаслом  «Україна – наша вічна Берегиня».

 На гостину до Василя прийшло багато гостей.  Серед них: донька Ярина Скуратівська, дружина Надія Качалка, члени родини Василя Скуратівського, науковці – директор Українського центру національної культури «Музей Івана Гончара» Петро Гончар та його заступник Тетяна Пошивайло, завідувач відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, доктор філологічних наук, професор Микола Дмитренко, голова обласної спілки письменників України Михайло Пасічник; поет, письменник, засновник музею Івана Огієнка в Брусилові, земляк і товариш Василя Тимофійовича, поважний друг нашої бібліотеки Василь Сташук, журналіст Ірина Кримська, бібліотечні працівники, керівники району та міста.

Хліб-сіль та вітальне слово гостям від маленьких поліщуків:

Доброго ранку, сонечко ясне!

Доброго ранку, земле прекрасна!

Доброго ранку, дерева багряні!

Доброго ранку, квіти духмяні!

Доброго ранку, птахи галасливі!

Доброго ранку, люди щасливі!

Це все наші гості.

 

Серед вітчизняних етнографів Василь Скуратівський був і залишається постаттю першорядною. Багатогранність інтересів вченого була дивовижною — це історія, етнографія, народознавство, фольклористика, літературознавство, мистецтвознавство, державознавство, превентивна діяльність тощо. Його ім’я назавжди залишиться символом відродження українського духу, а його книги «Берегиня», «Покуть», «Русалії» – тим бездонним джерелом, з якого ще багато поколінь будуть черпати не тільки знання про наші національні традиції, звичаї та обряди, закорінені у сиву давнину, а й поняття про ідеальну красу, силу і снагу людської творчості. Дякуючи його любові і праці, українці вперше за довгі роки оцінили те, чим були багаті, красиві й цікаві світові.

Про це говорили директор Українського центру національної культури «Музей Івана Гончара» Петро Гончар та заступник директора, мистецтвознавець Тетяна Пошивайло.

Василь Скуратівський…Його велике серце, було так залюблене в рідний край, звичаї, традиції народу. Сам він був тим промінчиком, що вийшов із самої гущі селян-поліщуків. Він був ніби покликаний вищими силами визбирувати ці перлини, ці бурштинові розсипи буднів тоді, коли, здавалося, всі сили були кинуті на їхню нівеляцію. У не такі вже й далекі 70-ті минулого століття він іде в народ, визбирує з його душі й повертає йому це багатство у знаменитій своїй книзі «Берегиня», яка стала настільною для всіх українців. На жаль, подвижницька праця Василя Тимофійовича Скуратівського не була поцінована Шевченківською премією, хоча його книжки не раз  номінувалися на неї. Але народна любов була, є і буде найвищою нагородою етнографу за його духовні труди.  

Завідувач відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, доктор філологічних наук, професор Микола Дмитренко

Голова обласної спілки письменників України Михайло Пасічник

 Журналістка Ірина Кримська з трепетом розповіла про останнє інтерв'ю Василя Тимофійовича та присвятила вірш світлій його пам'яті.

 Донька Ярина Скуратівська у слові про батька розповіла наскільки цілеспрямованою і наполегливою людиною був пан Василь, яку мав велику силу характеру. І як результат такий неоціненний творчий доробок.

Поет, письменник, засновник музею Івана Огієнка в Брусилові, земляк і товариш Василя Тимофійовича, поважний друг нашої бібліотеки Василь Сташук  розповів про роки співпраі з Василем Тимофійовичем, адже саме пан Василь дав йому рекомендацію у спілку письменників України.

Національна ідентичність українського народу немислима без вишивки. Саме вона прикрашає традиційне українське вбрання, предмети українського побуту, українські оселі. З давніх-давен славиться Україна вишивальницями, які зросли серед чарівної, щедрої і квітучої природи . Тож нашу програму збагатило мистецьке дійство – презентація виставки старовинної української вишивки із красномовною назвою «Вишивка – оберіг українського народу» та презентація «Український віночок». А презентувала її  нам заслужений майстер народної творчості Марина Горай, яка вже не один рік реставрує рушники, відтворюючи на полотні старовинні поліські візерунки.

 Василь Тимофійович мріяв організувати на Поліссі фестиваль автентичного співу. 

Було б дуже добре втілити його задум в життя. Про це говорив методист будинку культури Микола Омельчак.

Адже ми не лише українці. Ми – поліщуки, мудрі  та духовно багаті люди.

Колективи  автентичної пісні  «Райдуга»(Устинівка), «Полісяночка»(Федорівка) познайомили глядачів з поліськими, русальськими піснями.

  

З давніх-давен наша Україна славиться величними традиціями святами і обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти до української спадщини, повертається до традицій свого народу. Василь Скуратівський назавжди залишиться душею українства.

Василю Тимофійовичу, хай ваша чиста й глибока душа живе в Божому Храмі, до якого ви торували світлу дорогу