Україна в другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.: презентація книги

Бібліотекар читального залу Тетяна Мацяка презентувала своїм читачам книгу:  Україна в другій світовій війні; погляд з ХХІ ст.: в 2 кн. - К.: Наукова думка. - Кн. 1.-2010; Кн. 2. - 2011. 

  Двадцяте століття по праву можна вважати століттям суцільних суспільних катаклізмів, революцій, війн, небачених в історії соціальних експериментів, побудованих на фанатичній спробі практичної реалізації ідеологічних формул, масових геноцидів, депортації, репатріацій тощо. Країна була спустошена двома світовими війнами, економічно виснажена комуністичним господарським експериментом і "холодною війною", демографічно покалічена голодами, репресіями.

      У світі дуже небагато країн, на долю яких Друга світова війна вплинула  так радикально, як на долю України та її мешканців. Війна пройшла через життя кожної української родини і є вагомою складовою історичної пам'яті українського суспільства. На жаль, упродовж десятиліть історія війни була предметом політичних спекуляцій, піддавалася міфологізації та використовувалася з метою  легітимації  домінуючих у державі ідеологічних постулатів. Нині в історичній  науці історія Другої світової війни є предметом  особливого зацікавлення і прискіпливого дослідження. Накопиченні роками нашарування історичних міфів, а часто і відвертої брехні, у виставленні її історії часто змушують фахівців буквально заново розпочинати дослідження  ключових проблем цього періоду. Нині результати  такої роботи дають змогу сформулювати цілком нове бачення загальної картини подій. Проте міркування і висновки сучасних дослідників, на жаль, часто залишаються малодоступними для широкого загалу читачів.

       Дослідження здійснені Інститутом історії України НАН у співпраці з одеськими істориками: доктором історичних наук Миколою Михайлуцею (ОНМУ), кандидатами історичних наук Василем Щетниковим, Тарасом Вінцковським та Галиною Казимовою вилились у книгу: " Україна у другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.: в 2 кн. - К: Наукова думка - Кн.1.- 2010; Кн.2. - 2011.

        Ця праця суттєво поглиблює наші знання про життя України під час німецької окупації в Другій світовій війні,  руйнує певні стереотипи та ідеологічні кліше. У книзі використані ті джерела, до яких раніше був закритий доступ історикам, а також спогади сучасників.

       Якщо на початку 1990 років Україна і Росія відкрили свої сховища, то в останні роки доступ до таких матеріалів значно ускладнився. Існують великі масиви інформації того періоду, які досі секретні.

         Дана книга – перше в Україні видання про Другу світову війну, яка досліджує детально події не лише на фронтах, але й у тилу. Другий том повністю присвячений проблемам не військових подій, а життя людей під час війни, евакуації, окупації, відбудови.

         Слід визнати, що політика пам'яті в сучасній Українській державі перебуває лише на початковому етапі формуванні і має далекий від наукового підходу характер. Ця обставина покладає на фахових істориків ще одну функцію відновлення історичної пам'яті про війну, наповнити її відповідним змістом, дати основу знань про події воєнної доби для нових поколінь, дати зважений виклад та оцінки тогочасних явищ і процесів.

Кожне нове покоління має писати власну історію. Ця думка Д.Б. Галдейна знаходить як своїх прихильників так і опонентів. Останні стверджують, що "історію переписувати не можна'', що "історична правда одна". Особливо "не пощастило" в цьому сенсі історії Другої світової війни. Упродовж кількох повоєнних десятиліть вона писалась під диктовку переможців. В останнє десятиліття в Україні з'явився цілий історіографічний пласт, пов'язаний з історією Другої світової війни. Виконані в різних жанрах, ці виданні віддзеркалюють нинішній стан наукових досліджень у даній тематичній ніші й водночас переконують в необхідності як спеціальних розвідок, так і узагальнюючих праць, що позначають віхи, точки відліку історичної науки.

         Видань, подібних до цієї книги, ще не мала Україна. Як не мав український народ упродовж століть своєї держави, не мав права не тільки на майбуття, а навіть – на пам'ять на минуле. Історія власне і є, в суті своїй, суспільним віддзеркаленням родоводу нації, вікопомних подій, подвижництва і зради, вічного двобою добра і зла. Кожне покоління у своєму історичному поступі залишало нащадкам не лише отчу землю, а й генетичну пам'ять, як запоруку незнищенності народу.

         Піднявши над рідною землею прапор державності, ми не маємо права забувати, що історія України, – не лише хроніка творення держави і боротьби за її існування, а й мільйонноіменний  некрополь, де спочивають вічним сном сини і доньки нашого народу, які заради Батьківщини віддали найдорожче – своє життя.