Ми звідти всі. Ми з того родоводу...

І знову багрянцем палахкотить листя на деревах у малинському парку, і знову ми збираємось у Василевій світлиці, щоб віддати шану своєму землякові, видатному народозавцю, етнографу, письменнику Василю Скуратівському, цій неординарній людині, великому подвижнику українського Духу, ім’я якого носить наша бібліотека.

«… Земля батьків – це слово не умовність,

А істина, велика і проста,

це отчий дім, невищерблена совість

могила діда в затінку Хреста,

і голос матері, і запах рути-мяти…

зоря вишнева і любов

Це все, що ми не смієм забувати,

як найдорожче в світі бережем»

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі. Тут жили наші предки, живуть наші батьки, тут корінь українського народу, що сягає сивої давнини. Ми завжди маємо пам’ятати, звідки ми родом, де наше коріння, знати історію свого народу, його мову, звичаї, традиції та обряди.

Берегти свій рід, свій родовід, пам'ять про нього – одне з наших завдань. Зацікавленість історією родоводу, повага до нього не приходять самі собою, їх потрібно виховувати, підтримувати добрими справами як у сім’ї, так і в освітніх та культурних закладах. Потрібно розповідати дітям хто їх предки, чиєї вони крові і якої нації.Потрібно пробудити цікавість до історії свого роду, щоб людина усвідомила себе часточкою свого народу. Пам'ять про пращурів зміцнює не лише родину, але й націю в цілому. Нація – це ми. І якщо ми хочемо бачити свій народ сильним і гордим  - наші діти повинні знати, хто вони. Любов до свого народу починається з любові до свого роду.

Бібліотеки району роблять великий внесок в справу відродження, популяризації українського народознавства шляхом організації книжково-іллюстративних виставок та проведення різноманітних народознавчих заходів.

Протягом цього року бібліотекарі району провели в своїх бібліотеках, школах конкурс «Дерево мого роду».

А у Василевій світлиці представили  свої роботи та своїх кращих читачів. Широкі і розлогі дерева своїх родів, де з покоління в покоління  шанують пам'ять і передають сімейні реліквії, розповіді про життя дідів і прадідів, пожовклі від часу фотознімки… Кожне дерево було по-своєму цікаво презентовано. Були у вигляді малюнків, графіків, дерев з природних матеріалів, у вигляді елекронних презентацій, відеороликів та навіть інсталяцій у своїх вітальнях. Скільки гордості за свій рід, за своїх предків відчувалося у кожному виступі, скільки цікавих, а інколи і трагічних  історій і фактів з родинного життя прозвучало. А головне – всі зійшлися на думці наскільки це потрібна і  своєчасна робота.

Родина. Рід: які слова святі.

Вони потрібні кожному в житті,

Бо всі ми з вами ніжні гілочки

На дереві, що вже стоїть віки,

Це дерево - наш славний родовід,

Це батько, матір, прадід наш і дід.

 

Ганна Каменецька,

Владівська

сільська бібліотека

Валентина Романюк, Новобратська бібліотека

Леся Чайка, Щербатівсьа бібліотека

 

Наталія Деняченко,

БудоВороб’ївська

сільська бібліотека

 

Наталія Шоботенко,

Липлянська

сільська бібліотека

Надія Мелещенко,с.Головки

Альона Йосипенко, с.Любовичі

Лідія Давидюк, с.Нові Вороб'ї

Калиновий рід ІриниВасиленко з Пиріжківської бібліотеки.

 

Сімейне дерево

Яни Підручної,

Ворсівська бібліотека

Алла Котлубовська з Малинівської сільської бібліотеки представила

родовідне дерево та відеоекскурс «Історія однієї родини»

свого активного читача Ігоря Марека.

Звичайно визначали і переможців, вручали Дипломи, Подяки, нагороди.  Але основною нагородою для всіх стала пророблена і дуже потрібна робота як для своєї сім’ї, так і для сімей своїх читачів, про що неодноразово наголошували учасники під час конкурсу.

«Пам'ять про своїх пращурів, говорив Василь Скуратівський у книзі «Покуть», - не забаганка і данина моді, це природна потреба триматися свого родоводу, оберігати сімейні реліквії, традиції та передавати їх у спадок наступним поколінням…»

«…Саме там, де руйнується моральтний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються порожнимни, і щоб ліквідувати їх – мусимо починати з першооснов – повернути історичну пам'ять. І починати маємо з найсвятішого – родоводу: хто ми і чиїх батьків діти?, бо нову державу ми збудуємо тоді, коли подолаємо духовне безпамятство, й головне, належно поцінуємо творену пращурами духовну культуру…»

Беріть приклад з наших бібліотекарів.

Створюйте свої Родовідні дерева, пишіть історію своїх родоводів хоча б із розповідей батьків і дідусів, бабусь. Якщо вам це зараз не цікаво, то ви збережете інформацію для нащадків. І таким чином зможете вписати ваших пращурів і себе  в історію вашого роду.

Ще раз хочу нагадати слова Василя Скуратівського: «Вивчати все це треба якнайшвидше, поспішати треба, залишилося ще кілька років. Бо старше покоління відходить, молодші вже майже не пам’ятають нічого. Кожен день треба щось дозбирувати, щось вивчати, адже коли відходить людина й забирає навічно якусь рідкісну пісню, то її вже ніколи ніхто не знатиме, ніхто не заспіває. А це ж багатство нашого народу.»