Поетично-патріотичний автограф

«Це ще один початок» 

З далеких вікових сутінків до найбільших реліквій українського народу належить Слово. Саме завдяки йому ми спілкуємося, закарбовуємо свої думки, а художня сила його – просто вражаюча. Сьогодні у нас з`явилася прекрасна нагода вкотре переконатися в цьому, аби шанобливо вклонитися сивочолому Словові, надихатись цілющим повітрям щирого спілкування. Тож ми запрошуємо Вас на нашу поетичну гостину, присвячену великому Майстру слова.

Одної квітневої світлої великодньої неділі, у мальовничому куточку   Житомирщини, в селі Половецькому Бердичівського району народився  хлопчик, якого назвали Михайликом.

То було 4 квітня 1953 року. Батько – Павло Пасічник, корінний половчанин, все своє життя був малярем і займався лозоплетінням; мама – дівоче прізвище Надія Головач, родом з села Татарнівка Житомирського району.

Син батьків безвесільних –

Найзаконніший син –

Я – татарнівське зілля,

Половецький полин…

То є перша моя половина

Того чуда, що зветься життям, –

З половецько-татарського сина

Сформувавсь у вкраїнського сам…

За велінням долі  Михайлик  став відомим українським письменником із таким гарним прізвищем Пасічник.

Мабуть не просто так, кілька його книг, теж мають «солодкі назви»: «Робочий день бджоли», «Бджолині пасовиська», «Меди молодих медитацій», «Бджолині вибори»…

В одному з своїх виступів поет говорив: «Скажіть, хіба не символічно, що моє перше рідне село (по батькові) зветься Половецьке, а друге (по матері) – Татарнівка? І прізвище, і ці назви – вже поезія. А ще – історія, етнографія, традиція поколінь… Тому свою родову термінологію я використовую у творчості дуже часто, втішаючи своїх прихильників.

Сьогодні він - автор численних збірок поезії, книжок прози, публіцистики, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар почесної відзнаки «Честь і слава Житомирщини».

З 2007 року очолює Житомирську обласну організацію Національної спілки письменників України.

Ім’я його – Михайло Павлович Пасічник.

Сьогодні Михайло Павлович  - наш гість.

Поетичний талант Михайла Пасічника проявився ще в дитинстві, його перші віршовані твори з’явились на шпальтах обласних газет, коли молодий поет навчався у старших класах середньої школи.

Своїм літературним вчителем вважає відомого поета-лірика Михайла Клименка. Йому завдячує своїми дебютними публікаціями та виходом у світ першої книжки «Робота», після якої його, двадцятичотирьохлітнього, у 1977 році було прийнято до Спілки письменників України.  

Михайло Пасічник – поет-лірик, поет-філософ, поет-психолог.

На його рахунку сотні і сотні віршованих перлин, його по праву можна вважити співцем землі української, одним із творців її поетичної спадщини.

Його поезії – як чисте джерело, своєрідний «спів української душі». Вірші пана Михайла володіють гіпнотичною силою, яку майже неможливо пізнати і пояснити. Магія віршованого слова створюється талантом поета. Саме магія таланту і народжує магію поезії. Наш український народ образно і влучно сказав про талант - це « Іскра Божа». Таку «Божу іскру» має і пан Михайло.

Майже всі збірки поета пройняті палкою любов’ю до батьків, до отчого дому, рідної землі, до людей праці, що живуть поряд з нами. Він справжній співець поліського краю. Звідси, з рідного гніздечка, він черпає свою мудрість і наснагу.

У віршах  Михайла Павловича багато життєвої мудрості та філософського змісту. Одним – двома реченнями своїх поетичних мініатюр він змушує читача замислитися над такими вічними поняттями як сенс життя, плинність часу, всепереможна сила любові. Ніхто не скаже краще про поета, ніж його твори.

Усі регалії й нагороди нашого гостя рахувати – не перерахувати…

За книжку віршів «Право на дорогу» (1981 рік) удостоєний обласної літературної премії імені М. Шпака. Наступні книги брали участь у конкурсах на здобуття республіканських премій імені П. Усенка та М. Островського як помітні явища в українській літературі 80-х років.

З 2000 року почав активно займатися видавничою діяльністю. У різні роки виходять наступні книги поета – «Право на дорогу», «Робочий день бджоли», «Хлібні заповіти» та інші. Друкувався в багатьох газетах та журналах України та зарубіжних країн.

Кожного разу Михайло Павлович відкриває себе з нового боку, радуючи нас своєю поезією, з якої можна винести уроки любові, вірності, закоханості у рідну землю.

У доробку поета багато чудових рядків присвячених природі рідного краю, його ліричні поезії хочеться перечитувати знову і знову. За книгу «Меди молодих медитацій», до якої ввійшли найкращі ліричні твори про кохання, в 2010 році його удостоєно Всеукраїнської літературної премії імені Олександра Олеся.

А в березні 2011 року поету присуджена літературна премія імені Івана Огієнка.

З усіх творчих пошуків, можливо, найважчий – знайти себе. Михайло Пасічник себе знайшов і зумів залишитися самим собою, адже поету не можна залишатися байдужим, важливо не зачерствіти душею, не збідніти серцем. Своїми поезіями він закликає людей бути добрішими, несе їм ідеали Справедливості, Вірності, Кохання.

У 2012 році Михайло Павлович видав поетичну збірку «У вільх цих кров моєї групи». У тому ж році її було визнано кращим поетичним виданням на щорічному обласному конкурсі «Книга року».

Його книги свідчать про великий творчий потенціал, реальну заглибленість у саму суть її величності Поезії…

Варто згадати лише книгу “Свідомість удосвіта”, яка свідчить про творчий досвід поета, здобутий у художніх пошуках, яким ніколи немає кінця. Пасічників вірш легкий і прозорий. Тонке відчуття слова, щира ліричність, легка іронія,  а ще органічна прив’язаність до власної біографії, до свого роду, до рідної землі, що надає цим творам приємної задушевності, індивідуального звучання і людяності в усьому. 

У 2014 р. пан Михайло став лауреатом літературно-мистецької премії імені Лесі Українки за значний творчий доробок в царині літературно-поетичної творчості.

У 2015 році – нагороджений Міжнародною літературною премією імені Івана Кошелівця за поезії «То – біла гарячка Росії» також

У 2015 році Михайло Пасічник став дипломантом Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського за книгу «Бджолині вибори».

Нагороджений відзнакою Президента України – ювілейною медаллю «20 років незалежності України».

А у 2016 році з нагоди 25-ої річниці Незалежності удостоєний почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України».

Наші читачі більше знають Михайла Пасічника як поета-лірика, а зараз ми відкриваємо його як поета-громадянина, поета-патріота, який,  як і всі ми переживає гострі патріотичні почуття і хвилювання за долю країни.

Все це він  зафіксував у своїй збірці «То – біла гарячка Росії». Книга є своєрідним календарем того, що відбувалось на Сході України у 2014-2015 роках і триває досі.

Вчитуючись у схвильовані, рвучкі, пронизані болем і спрагою історичної справедливості рядки,  переконуємось у тому, що і для такої віршотворчості є час, актуальна перспектива.

Пригадуються сатирично загострені, насичені гнівом до соціальної і національної кривди твори Тараса Шевченка, філософські роздуми про долю свого народу у поемах і віршах Івана Франка, потрясаючі глибинним осмисленням самотньої людини у спотвореному радянському соціумі поетичні спалахи Василя Стуса.

Стає зрозумілим, чому Михайло Пасічник взявся за важливу сьогодні тему, присвятивши цьому цілий цикл творів, які і склали його унікальну у сучасній українській поезії книгу. Про події російсько-української війни ще будуть написані художні твори, але унікальність цієї книги в тому, що вона створена по свіжих слідах пролитої крові, нещадних смертей, нищівних руйнувань і пожеж, плачів матерів і дружин та мовчазної скорботи дітей, які втратили своїх молодих батьків.

Ці написані поетом твори існують сьогодні в просторі війни – не так у скаламученому вибухами і пострілами просторі, як в обширі людського духу, який сколихнуло перший раз після того, як на українській землі закінчилася друга світова війна.

У книзі – вірші громадянина України, громадянина у найвищому моральному та суспільному сенсі.

Рядки цих поезій - болючі і зворушливі . Кожен з них бере за душу своєю гостротою і актуальністю. Адже це не просто слова, це – слова постріли.  Ці поезії – це перша спроба зрозуміти, що відбулось. Саме ця теза лягла в основу створення буктрейлера до збірки віршів поета «То – біла гарячка Росії».

Буктрейлер.

 «Щоденниками спротиву» розшифрував назву своєї нової книжки «Двовійна» Михайло Пасічник. Це видання – унікальне явище в українській поезії буремного теперішнього часу, воно щоденниково охоплює період від початку російсько-української війни до її сьогоднішнього дня. Більше півтисячі сторінок, понад 600 віршів високого громадянського тембру майже документально відтворюють події на фронтовому Донбасі, всі вони мають ознаки дошкульної політичної сатири, наповненої гротеском і сарказмом, любов’ю до України і ненавистю до її ворогів…  Там не лише про війну з російською агресією, а й про війну проти внутрішнього ворога...

Аналогів такому виданню в українській поезії поки що немає…

“Четвергова сіль”, так називається нова книга поезій Михайла Пасічника, написана автором в рамках його трикнижного проекту. Кожна з назв усіх трьох збірок — то Великодня лексика, Великодня символіка, Великодній небесний посил…

Книга «Четвергова сіль» вийшла в кінці 2017 року і отримала грамоту обласного щорічного конкурсу «Краща книга року» - 2017.

Щодо самої назви: сакральне значення чорної або як її ще називють четвергової солі як передвеликоднього символу і оберегу відоме ще з прадавніх часів.

Для її приготування важливо багато моментів. Одна з умов – це дата готування: її роблять на Чистий четвер перед Великоднем. Тобто зробити цю сіль можна тільки один раз в році, вночі або вранці в цей день Страсної седмиці.

Чорною сіллю її називають через те, що після обробки вогнем вона змінює свій колір. Саме термічна обробка дозволяє солі очиститися, це один з найсильніших варіантів енергетичного очищення.

Поет намагається надати такого сенсу і своїй творчості. Недарма ж він разом з дизайнером обкладинки цієї книжки всі три слова поставив в один смисловий ряд: «Четвергова сіль поезії».

Сіль, яка приносить насолоду, – це і є поезія...

Друга книга— “Умитися до ворона” — на фінальній стадії. 

З давних давен люди вірили, що в Чистий четвер, до схід сонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом цілого року. Люди купалися, часом навіть вночі — «поки ворон дітей не купає», щоб очиститись від хвороби. Наголошується на необхідності скупатися саме до сходу сонця. Вважається, що вода у Чистий четвер особлива – може змити усі негаразди, які накопичилися за рік.

і третя книга «Малювання свічкою», ще дописується…

«Малювання свічкою» - такий спосіб здавна використовували народні майстри для розпису яєць.

Михайло Павлович має також прозові твори, книжечки для дітей, такі як «Жива книжечка» , «Василькові посівайки».

А ще поезія пана Михайла дуже пісенна. На його вірші композитором Олесем Колядою написані такі пісні як “Осіння елегія”, “Вірш для гітари кіборга”, “Люблю-кохаю”, “Величальна Житомиру”…

Звучить пісня “Величальна Житомиру”.

І хоч творчість Михайла Павловича набула всеукраїнського статусу й розголосу, він живе там, де й народився. Це єдиний в Україні голова творчої спілки зі статусом Національної, який не живе в обласному центрі… а в своєму рідному селі.

Він завжди серед людей, багато сил віддає громадській роботі, багато уваги приділяє творчій молоді, його часто можна побачити й почути в студентських аудиторіях, учнівських класах, на зустрічах з поціновувачами поетичного слова.

Творча географія дуже широка.

Він не тільки майстер слова, а й цікава неповторна особистість.

А також прекрасний чоловік, батько двох дочок. І  найбільша  його нагорода   -  п'ятеро  онуків.

Ви - світлий талановитий українець - ось такими повинні бути СПРАВЖНІ люди.

Тож ми запрошуємо Вас, шановний пане Михайле, до слова.

Скоро у Михайла Павловича поважний ювілей. Ми щиро вітаємо Вас, зичимо міцного здоров’я, нових творчих вершин, поетичного натхнення!

Спасибі, Михайле Павловичу, за Ваші роздуми, за небайдужість і прекрасні вірші… Миру нам і нашій Україні.

Ми завжди раді зустрічі з Вами у стінах нашої бібліотеки.