Спокійна творчості тривога: до 120-річчя М.Рильського

«Багатюща творчість Максима Рильського – це цілий мистецький світ… де вічно сяє сонце людяності, де течуть ріки філософського спокою, де шумлять водоспади пристрастей, де гудуть автостради дружби, де жевріють зорі кохання, де стоять пам’ятники народним геніям, де все зрозуміле й дитині, де треба замислитись і здивуватись над мудрою простотою форми і над прозорою глибиною змісту».                                                                                                                     Д.Павличко. Поет-інтелектуал, учений, перекладач, чудовий знавець слов’янської і світової літератури, М.Рильський понад 50років працював у літературі й залишив нам велику й цікаву спадщину. Багатий художній доробок митця позначений роздумами про місце людини в житті, духовні цінності нашої епохи, пронизаний мотивами любові до всього сущого. Його поезії сповнені щирістю, одвертістю і разом з тим замисленістю, інколи легкою іронічною усмішкою. М.Рильський  умів бачити суттєве, вічне в звичайному, щоденному, зовні непоетичному.

Максим Тадейович Рильський  - це не лише видатний український поет, це людина, що все життя стояла на сторожі українського слова. Поет замислюється над вічними філософськими питаннями, намагається з’ясувати своє власне місце у цьому житті, як митця. Перегортаючи сторінки поезій М.Рильського, можна знайти рядки, присвячені багатьом темам. Є вірші, які спроможні враз наповнити серце радістю життя або, навпаки, зосередити увагу на долі Батьківщини в тяжкі часи. Проте кожна його поезія сповнює нас відчуттям неповторності часу та його вічності, відчуттям того, що життя прекрасне, і нема кінця цій красі!

Згадаймо деякі слова поета…

•        Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

                                 («Мова», 1956)

•        Хто поверне в рабство ту країну,

           Де стяг свободи затрепетав?

        

•        Є сотня мов, а правда лиш одна.

        

•        Щасливий поет, що «не може втекти» від своєї пісні…

        

•        Вміє розставатись той, хто вмів любить.

•        Коли зійдеться три українці, то це вже хор.

        

•        І прописні істини потребують, щоб їх часом нагадували.

        

•        Гордість — велика рушійна сила,

           рідна сестра високого почуття відповідальності.

•        Яке ще там у біса горе,

          Коли серця у нас живі?

•        Хай сміються з нас, глузують —

          Нам байдуже,

          Бо замовкнуть, як почують

         Слово дуже.

        

•        Спи, брате дорогий, товаришу і сину!

          Безсмертний будеш ти, бо вмер за Україну.

        

•        Як гул століть, як шум віків,

          Як бурі подих, — рідна мова…

        

•        Моя Батьківщина — це поле без меж…

          Моя Батьківщина не знає — «назад»!

          Вперед її кроки.

        

•        Немає мудріших, ніж народ, учителів;

         У нього кожне слово — це перлина.

        

•        О пісне! Від народу кров і плоть…

          Тебе ніхто не може побороть…

        

•        Кожне серце

          Має інший ритм одмінний,

          Інший біль і іншу радість,

          Інший стук і іншу кров…

        

•        Безсмертя — хто поставить на коліна?

          Нове життя нового прагне слова.

        

•        Чим більший поет, тим глибші корені його творчості.

        

•        Меч ще довго перебуватиме на озброєнні поезії.

        

•        Особисте щастя залежить від щастя народу.

        

•        Тільки маючи нерозривний зв'язок із землею, з народом,

         може рости і розцвітати література.

        

•        Поет — це людина, що палко любить слово,

         як найгострішу зброю…

        

•        Поет любить слово. Але він — не слуга слова, він — його володар.

        

•        Література й народна поезія — рідні сестри,

          що взаємно збагачуються…

        

•        Як хочеш від людей шаноби,

         Любов і гнів бери у путь.

        

•        Щасливий воїн, що во ім'я миру

          Свою підносить бойову сокиру,

          Во ім'я правди кривду тне з плеча!