субота, 1 квітня 2023 р.

Щоденник війни очима бібліотекарів. До річниці звільнення північних регіонів України від російських окупантів

 «Здається, що це сон.

Але це не сон.

Це реальність.

У нас війна»:

розповідають бібліотекарі Малинської громади про початок повномасштабної війни росії проти України…

Альона Йосипенко, завідувачка сільською бібліотекою-філією с.Любовичі.

"23 лютого 2022 року, 12 година ночі…

Розмови про війну, але, ніхто не вірить…

5.15 ранку - дзвінок телефону: «Алло, тьотя Альона, почалася війна! що у вас?

Я швидко вийшла з хати і  почула десь далеко вибухи.  Починаю всім телефонувати. Цей стан описати неможливо: заціпеніння, страх. В голові просто нічого не вкладається, плутаються думки. Розумію, що це – не сон, я вже не сплю… Як таке можливо???

О 8 годині ранку ми почали збиратися біля клубу. Мозок відмовляється сприймати, що це – війна.  Чути далеко вибухи, від розуміння того, що відбувається, паморочиться в голові і нудить.

Вже через кілька годин селом проїхали староста і депутат, збирали наших чоловіків до призовного пункту. Ніхто не відмовився. Минає ще якась година і  жовтий «Богдан», який вчора возив дітей до школи, забирає наших хлопців на війну…

25 лютого ми вже набираємо біля школи у мішки пісок,  закладаємо вікна у підвал.

26 лютого на трасі біля магазину поставили блок-пост . Солдати  і ми всі гуртом лаштували барикади, набирали у мішки пісок , перегороджували  камінням дорогу. Все робиться дуже швидко, ніхто не відчуває втоми, в повітрі стоїть запах паленої гуми вантажівки, яка на всій швидкості підвозить каміння і щебінь.

Вже з 27 лютого я разом із жінками почали готувати обіди нашим військовим . 




 

 

 

 

28 лютого – вивозили перших матусь з дітками на більш безпечну територію. Бажаючих ще не так й багато, тому що не всі вірять, що цей жах затягнеться на довго… Більшість виїхали пізніше, коли вже стало «дуже гучно».

2 березня - готували їсти,  почули гул. Перша думка - їде пожежна машина. Насправді, то були танки, які ми вперше почули, і перші гучні залпи, і перший справжній страх.

Наступного ранку, десь о 7 годині, ми принесли хлопцям сніданок і зупинилися біля магазину. Командир звернувся, щоб ми відійшли ближче до будівлі, так як йшла перша колона солдатів, яка прямувала в сторону лінії фронту. Ближче до 13 години  несли обід, не тільки нашим хлопцям, а і тим, які приїхали вранці. Повернулася не вся колона , а менше половини. На них страшно було дивитися: розгублені, перелякані. Та найбільш було  боляче за двадцятирічних хлопців, які телефонували батькам і кричали: «Мам, я живий ! Живий!».

Ми подавали їм їсти, у них трусилися руки… і самі вони колотилися.  Через пару годин приїхали автобуси і їх забрали.

Кожен наступний день були  вибухи: наші гатили  по ворогу, ворог гатив у відповідь, а ми – десь тут між ними…

Розмови, що і у наш напрямок ідуть 42 танки, але 109 бригада повернула їх в інший бік. Ми потім дізналися про ту бригаду.

13 березня вдарив по нас перший аваційний удар. На трасі, за магазином, літак орків скинув «500-ту» бомбу. Вибух був величезний . Ми з чоловіком вибігли на двір подивитися чи нічого не горить і почали телефонувати своїм кумам, так як вони живуть найближче до епіцентру вибуху. Не дозвонились, було дуже страшно за них. Додзвонились до сусідів, які встигли сховатись у погріб. Всі живі! 


18 березня був другий наліт, але вже не один удар. Літак зробив кілька кіл над селом, скидаючи бомби. Потрапило в людське подвір’я.  Однією з бомб рознесло частину хати, хлів, літню кухню, машину. Добре, що родини не було вдома: мама  з дітьми виїхала на Західну Україну, а чоловік пішов на ночівлю до родичів. Від цього удару постраждало багато будинків: вилетіли вікна, двері, знесло дахи. В той момент зателефонувала кума, запитала, що у нас, бо в їхній хаті ні вікон, ні дверей…

 





Зранку, після коменданської години ми всі бігли туди на куток допомогати.

Прильоти по селу були не одноразово. 23 березня о 8 годині ранку авіаудари по центру села: однією бомбою зруйнували ідальню школи, другою – сусідський будинок. В цей час ми з чоловіком вибігли в подвір’я,  почули крики, то був сусід який шукав дружину. Слава Богу – живі! І тут, ми піднімаємо голови,  і над нами летить третя ракета у бік колгоспу.


Потім, 23 березня, близько  20-ї години, поряд з моїм будинком розбомбило  хату, трохи далі – хата від вибуху згоріла, в моєму повибивало вікна. В той день знову постраждало багато осель, але, всі живі.


Всі, хто залишився в селі вже знали по годинах, коли буде черговий наліт. Звук ворожого літака ніхто вже ні з чим не сплутає.  Підходить час – всі прислуховуються. Цей жах, коли чуєш, що «воно» летить , передати не можливо.

Постраждали будинки, хліви, літні кухні, паркани не лише від авіанальотів, прилітали касетні боєприпаси, гатили артилерією. Один Господь знає, як залишились живі всі люди! 





Десь у квітні привезли до нас 10-ту штурмову бригаду, яка нас обороняла від ворогів. Зібралася наша дівоча команда і почали готувати  хлопцям  їжу. Через 2 місяці, після ракетних ударів по залізниці у Малині, хлопців вивезли.


Серце розривалось на частини від звісток про загиблих хлопців, жителів сусідніх сіл нашої громади.  Наше село не оминуло таке ж горе. 28 травня загинув наш односельчанин, Опанасенко Валентин. Він з першого дня війни був у найгарячіших точках - під Сєвєродонецьком, поблизу Бахмута. Залишилася дружина, донька і онук, яких він дуже любив. Всім селом ми провели Валентина в останню путь 2 червня.



Приходили звістки про поранених наших хлопців, а ми всі думали, добре, що живі… Є серед наших односельчан і безвісти зниклі військові… але ж ми надіємось, що вони повернуться, що скоро настане Перемога, і буде мир,

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі…

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!"

Немає коментарів:

Дописати коментар

Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить
- В окошке комментария напишите то,что хотели и нажмите "Отправить комментарий"! Спасибо!