«Здається, що це сон.
Але це не сон.
Це реальність.
У нас війна»:
розповідають бібліотекарі Малинської громади про початок повномасштабної війни росії проти України…
Тамара Шабанова, бібліотекар БілоБерезької бібліотеки-філії
«У кожного українця є своя власна історія того дня – 24 лютого 2022 року.
Історія, яка не забудеться і не пробачиться. Війна – це страшно, бо боїшся за життя найдорожчих. Війна охопила кожного страхом, але не панікою.
24 лютого 2022 року, близько 5 години ранку росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. На українські міста і села було скоєно широкомасштабний наступ російських військ і артилерії. Постійно злітали в небо літаки, які бомбили наші села. Зі сторони білорусі ворог почав наступ на Іванків, Кухарі, Бородянку, Гостомель, Бучу, Ірпінь… Здригалась земля від вибухів, йшла запекла боротьба.
На в’їзді в наше село, на трасі Київ-Ковель, поставили блокпост, військові охороняли проїзд на Київ. Ми, жителі села, тероборона підтримували їх як могли. Ми готували гарячі страви, чай, пекли пиріжки, а місцеві хлопці з тероборони – Т.Карпенко, Я.Карпенко доставляли нашим воїнам ці продукти.
Кожного дня безперервно літаки і скидали бомби. У лісі біля траси скинули бомбу, але, на щастя, наші військові перед цим відійшли. Також навпроти дачного масиву була скинута бомба, внаслідок чого повилітали шибки у вікнах, зірвало дахи, а на місці вибуху утворилась величезна вирва.
Нам було добре чути і видно, як точились бої під лісом в бік Кухарів, Іванкова, до Бородянки – 30 км. Все більше літало ракет та винищувачів, вибухи було чутно поряд. Там постійно стояла заграва, гриміли вибухи і гула техніка. Наші військові мужньо оборонялись.
В березні в нас стояло ППО, які збили два ворожих літаки. Коли стріляли, будинки здригалися, двері дрижали, було дуже страшно. Але потім, мабуть їх викрили і нас обстріляли «Ураганами». Але на щастя все вціліло, розірвались два снаряди і осколки потрапили в один будинок.

Після цього почали виїжджати сім’ї з дітками, а також літні люди, особливо з дачних будинків. Ми з чоловіком залишились в селі.
Потім були підірвані мости і відрізане сполучення. Наш староста Віктор Мельник та діловод Галина Гончаренко привозили хліб, продукти, ліки. Волонтери також роздавали хліб, гуманітарну допомогу людям похилого віку таким як Т.Муравицька, В.Музика. Н Іванченко, Н.Галіч та інші. Жителі села були дуже вдячні за турботу і підтримку в такий нелегкий час.
Коли рашистів наші мужні ЗСУ вигнали з північних районів на вулиці була весна. Жителі села, які залишились, кинулись садити, сіяти городи. Хоч на якийсь маленький час відволікались від страшних переживань, думаючи про майбутній врожай. Але, звичайно, думки не відпускали, адже у кожної сім’ї чоловік чи син, чи внук були війні. Гинули наші мужні герої-земляки.
Кожного дня ми чуємо «Повітряна тривога. Пройдіть в укриття». Рашисти запускають ракети по мирним людям, нищать інфраструктуру, залишаючи нас без світла. Але світло у нас всередині і ми будемо нести його до самої Перемоги.
Страшна війна триває. Але ми всі віримо, що дякуючи нашим ЗСУ, нашим волонтерам, нашому народу ми обов’язково переможемо.
Хочу закінчити словами нашого малинського поета Володимира Канюки:
Я пишаюсь тобою, моя Україно,
Лиш за те, що ти в мене, як мати, одна.
Вірю в націю нашу, вона не загине.
Хай освятиться Богом моя сторона»



Немає коментарів:
Дописати коментар
Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить
- В окошке комментария напишите то,что хотели и нажмите "Отправить комментарий"! Спасибо!