Але це не
сон.
Це реальність.
У нас війна»:
розповідають бібліотекарі Малинської громади про початок
повномасштабної війни росії проти України…
Лідія Давидюк, завідувачка бібліотекою-філію с.Нові Вороб'ї.
«Війна! Порожні вулиці, сирени, укриття,
Вдягає ляльку поспіхом розгублене дитя.
Вломились «визволителі» злодюгами у дім.
Поборемо, здолаємо! Дамо вогню усім!
Ранок 24 лютого…
Ніщо не віщувало біди.
Звичайний ранок, як і кожного дня для тих, хто тримає господарство. Як завжди, чоловік збирався на роботу і я готувала йому відбивні на обід. І прямо над нами дуже низько пролетів військовий літак. Ми з чоловіком подивились один на одного і вирішили, що це, мабуть, якісь навчання і далі зайнялись своїми справами.
О 7.30 зателефонувала донька (вона з дітками і чоловіком були в с. Буда-Вороб’ї) і запитала, що ми робимо. Я відповіла, що як завжди збираю батька на роботу і у відповідь почула: «Мамо, яка робота? Війна почалась! Включи новини!» І перші слова мого чоловіка «Збирай мені речі.» Потім під’їхав староста і оголосив збір військово-зобов’язаних на 9 годину в центрі села. Сказали взяти з собою особисті речі і їжу на одну добу. І ось, через годину, «газелька», яка возила до школи діток, забирає наших чоловіків на війну.
Далеко чути вибухи. І в голові не вкладається: «ВІЙНА!» І одні запитання: як таке можливо?; навіщо?; для чого?; що буде далі? Страх і переживання за рідних, які живуть в Києві, селищі Катюжанка. За маленьких діток (у племінниці дитинка 16 днів), за онуків страшно особливо. Постійно з усіма на зв’язку з коротким повідомленням в телефоні «Як ви?» і відповідь «Все добре». А як може бути «добре», коли за вікном війна?! Тяжко морально, бо ніхто не знає, що буде далі. Попереду невідомість.
25 лютого на прохання міської влади оголосили збір продуктів для військових. Жителі сіл громади не залишились осторонь, кожен ніс все, що міг: від продуктів харчування до засобів гігієни.
Чоловіки, що залишилися в селі, організували свою місцеву оборону, безперервно цілодобово патрулювали вулиці села.
В окрузі було організовано підвіз продуктів харчування та хліба для мешканців сіл громади. Спочатку староста привозив хліб, продукти та медикаменти. Вже пізніше привозили в магазин і розвозили по селах.
Було тяжко… Страшно… Ввели комендантську годину, світломаскування. На вулиці перебувати не можна, гул ворожих літаків і гелікоптерів, чути вибухи. з села почали виїжджати люди, сім’ї з дітками. Також міська влада організувала виїзд жителів на безпечні території. Село спорожніло… Від того, що на вулиці не видно і не чути дітей ставало ще більше моторошно…
З 6 на 7 березня ми по справжньому відчули, що таке війна… Вперше я почула, як працюють «Гради»… Хата буквально дрижала, вікна і дах дзвеніли… Як тільки все витримало… Ввечері 7 березня в село зайшли військові і вже 8 березня зранку жителі почали зносити продукти харчування для солдат, готували їсти спочатку вдома, а потім вже в шкільній їдальні. Допомагали чим могли, прали одяг, чоловіки, які були в селі, допомагали ремонтувати солдатські автомобілі.
Увесь березень громада здригалася від вибухів. Кожного дня нас обстрілювали з літаків, скидали авіабомби вагою від 200 до 500 кг. Ворожі літаки летіли з «дружньої» нам білорусі. Іноді, ми навіть по годинах знали, коли буде обстріл. І, коли чуєш гул літака, його неможна було сплутати ні з чим і запам’ятався він на довго… І цей страх, коли «воно» летить передати словами неможливо, тому, що не знаєш, куди впаде і куди прилетить. Люди, які залишилися в селі - на ніч ховалися по погребах, в бомбосховищі в центрі села. Обстрілювали нещадно «Градами», «Ураганами». Снаряди стирчали по всьому селі – по подвір’ях, по городах, біля церкви, але, на щастя, ніхто не постраждав і всі залишилися живі. Не було значних руйнувань, ніхто з мешканців не залишився без даху над головою. В деяких будинках були пошкоджені вікна та дахи. Ще було тяжко тим, що березень був сухим і вітряним, після обстрілів займалася і горіла суха трава і люди виходили гасити пожежі. Трохи згодом почали працювати МНС-ники, які знищували небезпечні знахідки.
Як відігнали ту нечисть – настала така тиша, що ти навіть не знаєш, що робити і чого очікувати, бо найстрашніше, що ми звикли до вибухів, пострілів, що вже навчились розрізняти, коли «вихід» і, коли «приліт»…
Війна принесла багато змін в наше життя… І з війною ми зрозуміли, на скільки добре ми жили…Ми всі надіємося на найшвидшу нашу Перемогу, що скоро настане мир. І всі наші рідні і близькі повернуться з війни додому.
Кланяюсь у Ноги Тобі, Боже,
І цілую Стопоньки Святі,
Вбережи, молю, мій рід від злого
і країну дорогу, весь світ!
Кожного захисника-солдата,
що за Правду б’ється, за своє!
Село кожне, місто українське,
кожен дім і всіх, хто там жиє!»

Немає коментарів:
Дописати коментар
Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить
- В окошке комментария напишите то,что хотели и нажмите "Отправить комментарий"! Спасибо!