Але це не сон.
Це реальність.
У нас війна»:
розповідають бібліотекарі Малинської громади про початок
повномасштабної війни росії проти України…
Алла Музика, бібліотекар Ялцівської бібліотеки-філії
24 лютого 2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення до України по всій території спільного кордону та з території білорусії.
Рано-вранці зателефонувував чоловік з роботи і сказав: «Ти чуєш вибухи? Почалась війна!!!». Це було щось страшне, до цих пір невідоме, незрозуміле відчуття.
Що робити?
Куди бігти?
Почалась паніка, сльози.
Про війну ми знали тільки з фільмів.
А тут уже все гуркотіло, «бахкало», зривалось. Ворожі, чорні, страшні літаки летіли низько над деревами та будинками, здавалося, що звідти хтось так і вхопить за спину.
Було чутно вибухи в сторону Чорнобиля - 80 км., в сторону Іванкова та Бородянки – 40 км. та в сторону Тетерева, до якого – 25 км. Як ми дізнались пізніше, то наші захисники підривали мости, щоб загарбники не дійшли до Києва.
Але орки наступали. Армія рф завдавала удари з повітря по наших селах. З білорусії через Чорнобиль та Іванків розпочався рух танкових колон і живої сили противника на Бородянку, Макарів, Бучу, Ірпінь в напрямку до Києва.
В Іванкові був важкий бій. Наші бійці ЗСУ стримували ворога як могли. Був підірваний міст, але частина ворожого війська все-таки перейшла через понтонний, а частина кинулась в обхід до села Кухари, щоб перейти через другий міст (але він також був підірваний). Вони хотіли йти на Тетерів, а далі на Київ. Сили були не рівні і наші бійці ЗСУ змушені були відступити. Так село Кухари було окуповане, а це 12 кілометрів від мого села Ялцівка. І ми опинились на лінії фронту.
Що відчували ми?.. Страх, розпач, паніка, сльози… Як наступав вечір в темноті було видно велике «зарево». Кругом горіло, палало. Темно і тільки чутно ворожі бомбардувальники, які летіли на нас, скидали бомби і своїм страшним гулом розтинали наше тихе, спокійне до цього часу, українське повітря. Мені було дуже страшно, так, як ніколи раніше в житті.
Спокою не було ні вдень, ні вночі. Щоб хоч трохи перепочити, так і лягали в верхньому одязі. Але відпочинок був не довгим. Коли чули вибухи підхвачувались з чоловіком і бігли в погріб. А далі й зовсім перейшли туди жити.
Кожен вечір я запалювала свічку і молилась: «… Господи! Спаси і помилуй нас!..».
Щоб уберегтись від війни всі мами з дітьми виїхали з села в більш безпечне місце. Допомогали в евакуації їм наш сільський староста Мельник Віктор Григорович, та депутат Малинської територіальної громади Гончаренко Галина Аркадіївна. А ті, хто залишився, допомагали одне одному вижити і як могли допомагали нашим воїнам. Варили їсти і на передову, і на блокпости, і тим бійцям, які були в нашому селі. Велику допомогу в цьому надавала Проценко Галина Олександрівна. Ми з чоловіком, заготовляли дрова та отоплювали клуб, де були розміщені наші воїни. Я прала та ремонтувала їм одяг, шила прапори на танки та БТРи.
Моє село, як і навколишні села, також постраждало від авіаційних бомбардувань ворога.

10 березня 2022 року в кінці села російські літаки скинули на нас три бомби. Вони влучили на городі, але вибуховою хвилею понівечено будинки, господарчі будівлі, огорожі, вольєр, в якому загинув великий собака породи алабай. Людей, на щастя, не було вдома, тому ніхто не постраждав.
Кожен день з білорусії летіли російські літаки і скидали на нас та навколишні села бомби, обстрілювали реактивною артилерією залпового вогню. Російська нечисть ніяк не вгамовувалась.

19 березня 2022 року обстріляли наше село знову. На цей
раз три бомби впали на колгоспному дворі, а біля водонапірної вежі ще й влучила
ракета. Цими вибухами понівечено будинки на Центральній вулиці, два приватні
підприємства та інші споруди.
Дякуючи бійцям ЗСУ загарбники до нашого села не дійшли. Наші хоробрі воїни весною вибили і відігнали російську нечисть до кордонів білорусії.
Від весни бойові дії в нашій місцевості потроху припинилися. За весь час цієї страшної війни ми звикли до обстрілів, але паніка не припиняється й досі.

Війна триває…
Я дуже чекаю Перемоги. Надіюсь на щасливе мирне майбутнє для України і не припиняю молитись: «…Господи! Спаси і помилуй нас і Україну!..»











Немає коментарів:
Дописати коментар
Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить
- В окошке комментария напишите то,что хотели и нажмите "Отправить комментарий"! Спасибо!