«Твоя оселя кличе
на розмову
Всю Україну і весь
творчий світ.
Віки минуть,
а люди йтимуть знову,
Щоб осягнути душі твоєї цвіт»
/Л.Грус/
Гарного осіннього дня ми вирушили в уже традиційні
бібліомандри. Цього разу наш шлях лежав в Новоград-Волинський, до святої
Лесиної оселі. Музей видатної поетеси міститься в будинку, в якому, власне,
народилася і прожила перші роки свого життя Лариса Косач. На фасаді будинку –
меморіальна дошка, на подвір’ї – скульптурне погруддя поетеси, навколо – садок,
улюблені квіти – чорнобривці, мальви, вічнозелений барвінок.
Доземно
вклоняємось всім трударям музею за материнську ласкаву опіку цієї колиски
великої Поетеси. Особливо директору цього дорогоцінного музею Вірі Омелянівні
Римській, цій чудовій жінці, Лесиній берегині. Слухаючи її красиву мову,
відчуваєш духовну атмосферу сім'ї Косачів і невловиму Лесину присутність.
Далі – Музей родини Косачів, присвячений цій славетній,
неординарній сім’ї. Експозиція музею розповідає про громадську та літературну діяльність Ольги Петрівни,
висвітлює професійну та громадську діяльність Петра Антоновича, життєвий шлях
всіх дітей родини Косачів та дає уявлення про стосунки родини із відомими на
той час діячами культури – Миколою Лисенком, Михайлом Драгомановим, Михайлом
Старицьким.
В літературно-музичному салоні музею проводяться мистецькі заходи:
концерти класичної та народної музики. Ми вдячні директору музею, Сергію
Валентиновичу, який організував для нас міні-концерт. Слухаючи Шопена, особисто
у мене було відчуття, ніби то грала сама Ольга Петрівна, портрет якої висить
поряд. І здавалось ніби у вітальні присутні її гості – Лисенко, Драгоманов, Старицький,
відчувався притишений звук кроків, шурхіт одежі. Ми всі поринули в атмосферу творчої
інтелігенції кінця 19 століття.
Далі була екскурсія містом.
Хочеться дуже подякувати методисту Валентині
Соломончук, яка взяла на себе всю організацію нашого перебування в
Новоград-Волинську.
Від усіх бібліотекарів Малинщини велике спасибі за
гостинність.
На цей раз подорож дала нам таку духовну наповненість, що
ми ще кілька днів не могли зосередитись на роботі і ловили себе на тому, що думками
ми в старовинному Звягелі.
