Мама … Милая мама… Когда произносишь слово «Мама», на душе становиться тепло. Мама – это самый родной человек. Она такая красивая, нежная, хрупкая, но при этом она – сильная, смелая… Это человек, которого никто не заменит. Она – особенная! Она – самая лучшая!
Это она тебя 9 месяцев вынашивала под своим сердцем. Это она помогла родиться тебе на этот белый свет. Это она кормила тебя своей грудью. Это она тебя купала, одевала, играла с тобой. Это она пела тебе колыбельную. Когда ты засыпала, только её образ ты видела последним. А когда просыпалась, только ее образ ты видела первым. Это она тебя научила тебя ходить, кушать. Это она видела твои первые слёзы. Это она тебя отводила в садик. И она же забирала. Это она тебя ласкала. Это она тебя лечила, когда ты болела. Это она отвела тебя в школу, на твой первый звонок. Это она сидела и занималась с тобой после школы. Это ты с ней учила новые буквы, новые цифры. Это она ходила на твои родительские собрания. Это она видела, как ты взрослеешь день за днем. Это она видела твою первую любовь. Это она давала тебе советы. Это она учила тебя, как вести себя правильно. Это она была с тобой на выпускном вечере. Это она первая узнала о твоем поступлении в ВУЗ. Это она со слезами на глазах провожала тебя в аэропорту. Это она плакала в трубку телефона, когда ты была далеко от нее. Это она плачет по ночам, потому что скучает по тебе. Это она дает тебе свои благословения. Это она будет с тобой все время, всю жизнь…
Это она – твоя Мама! Мама… милая Мама…
Без сна ночей твоих прошло немало,
Забот, тревог за нас не перечесть,
Земной поклон тебе, родная мама
За то, что ты на белом свете есть.
В доме, где ты, всегда мир и покой,
Тихое счастье без края,
Все это связано только с тобой,
Милая мама родная.
Я за тебя эти свечи зажгу,
Этот бокал поднимаю,
Любовь твою в сердце своем сберегу,
Милая мама родная.
Не хватит никаких слов, чтобы выразить любовь и благодарность нашим мамам, за все, что они делают для нас. И тем не менее мы говорим.
Предлагаем и вам книжную выставку, презентацию которой подготовили и провели наши библиотекари в эти дни.
Презентація книжкової виставки
„ Сповідь перед матір’ю”
/ Матерям України присвячується /
І розділ : Берегиня роду і народу.
/ слово про матір /
Рухається історія, змінюються часи, удосконалюється життєдіяльність людини на землі, сягає фантастичних вершин наука і техніка, але неминущою цінністю, незмінною духовною, моральною величиною залишається в людському суспільстві МАТИ. Адже в основі загальнолюдської моралі - любов до МАТЕРІ і шаноба до МАТЕРИНСТВА, які об’єднують людей незалежно від будь-яких відмінностей між ними. У цьому відношенні МАТИ і МАТЕРИНСТВО схожі на сонце, яке несе життєдайне тепло всьому людству.
Кожної миті на земній кулі народжуються діти. І перше, що бачать вони, відкриваючи оченята - материнські очі, лагідні, сяйливі, радісні. Чи є в мові доступніше для немовляти, милозвучніше у своїй величі й простоті слово, аніж „ МАМА” - слово, з яким ми приходимо у цей світ?
В антології української поєзії „ Книга про матір” вперше тематично підібрані та об’єднані поєтичні твори 232х українських поетів, що присвячені українській матері, яка на важких роздоріжжях історії самовіддано бореться за добро і світло в житті своїх дітей, за продовження роду, а значить за збереження і відродження української нації.
Прищеплювати високі почуття любові до Вітчизни, до рідної землі, до матері, як насьавниці душі і хранительки життя - саме цій темі служить „ Книга про матір”. – К.:Криниця, 2003. – 319с.
Стою на колінах перед вами рідні мої Мамо, і молюся до Вас і за Вас святими молитвами, яких ви навчили мене з маоку, і чую з вічності Ваші молитви за всіх еас, на землі сущих.
Стою на колінах у світлу пам’ять Вашу і бачу з небес сяйво любові - то світять зорями непогасними Ваші правдиві душі.
Стою на колінах перед Вами Мамо, як перед Україною, бо Україна сяє мені божественною любов’ю з Вашого сонячного обличчя.
Я не знаю, як віддячити долі за те, що подарувала мені велике щастя - Вас Мамо...
Дякую Вам, Мамо, за перший скарб - пісні над колискою.
Дякую Вам Мамо, за другий скарб - рідну українську мову.
Дякую Вам, Мамо, за третій скарб - молитву до Бога.
Любов до Матері і любов до України, як любов до Бога тяжко двигала свій хрест на Голгофу і на тому хресті її одвіку розтинали, а вона воскресала і сяйво її воскресіння являло „ і мертвим і живим, і ненародженим” прийдешнє, як віщу віщу земну правду, - живе на світі Україна.
Ліричні роздуми про святу любов до батьків і рідної знмлі, про слово і пісню, школу й молитву, великодні дзвони і різдв’яну колядку, - все те, що живить національний дух і дає сили для його розвою в книзі Я. Гоян. Воскреснемо! : Есе /іл. В.І. Касіян. – К. : Веселка, 2000. – 335с. : іл.
Уся гордість і велич світу - від матерів. Зело без сонця не береться квітом, без матері не сіється добро. Усе починається від неї, від ніжної колискової, доброї казки. Саме з материнської пісні приходить усвідомлення добра і зла, осягнення загальнолюдської моралі. З пісні постає історія рідного краю, і приходить розуміння праці як найпершої потреби в житті. Під мелодію неньчиної пісні виростають поети й композипори, вчителі й лікарі, хлібороби й захисники Вітчизни.
Заспівай мені, мамо моя,
Як, бувало, колись над колискою.
Буду слухати, слухати я
І стояти, в замрії берізкою.
Такий основний лейтмотив розділу - Мамина пісня - із книги В. Скуратівського „ Берегиня” : Худож. оповіді, новели. – К. : Рад. письменник, 1987. – 278с.
У кожного на денці душі лежить, як найповніший скарб, спогад про материнську ласку і доброту. У найскладніші, найдраматичніші хвилини життя цей спогад гріє, підтримує, надає сил, надихає.
Війна... Зловісним смерчем пролетіла звістка. Стиснулося від болю материнське серце. Добра і ніжна провела за ворота своїх синів-соколів. Буде довго ждати, виглядаючи, молитися тихо, працею невтомною наближати День Перемоги.
„ ...Хто серед трупів ворожих біжить по селу, що вже догоряє ? Хто стогне біжучи ? Чиє серце стугонить у грудях, мов вистрибнути хоче вперед ? Це Василь з автоматом і бомбами, Марії Стоянихи син.
Хто мертвий висить коло хати під небом ?
Оце його мати.
Біжить Василь, увесь мокрий од довгого бою, біжить у великій тривозі. Як же він бився перед рідним селом. Розвідником був, нищив точки, розніс гранатою дзота, пробіг Василь усе село, все те, що звалося колись селом. Дві сотні печищ, спалені сади, череп’я, ями і безліч одубілих ворогів у багнищі й крові.
- Мамо, де ви ? Це, я, Василь, живий... Я вбив їх, мамо, коло двох сажень... Де ви ?...
Підбіг Василь до двору. Отут був двір під самою горою.
- Мамо, матінко моя, де ви ? Рідна моя, чому ж ви не стрічаєте мене ? Чому не чую вашого тихого голосу ? Де ви, голубко, матінко моя сива ?
Спинивсь Василь коло хати, а хати немає... Василь у двір – нема двору. У сад – нема саду. Тільки лдна стара груша, а на грушу – мати.
О тихий жах... О незабутній смутку...
...Хай же знає весь світ, як висіли ви мамо, на старій груші за други своя у велику всесвітню війну в українському кривавому селі на Вкраїні кривавій”.
/ О.Довженко. мати : Оповідання. – К. : Наукова думка, 1986. – 710с. /
Мати і земля... Земля і мати, це їх роботящі руки, моєї і твоєї матерів з попелу війни підняли до життя цю землю, вмили гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Заквітла перед маминою хатою вишня, зацвіла в саду матіола, защебетав соловейко, усміхнулася мати...
- Розкажіть мені, мамо про вишні.
Їх було так багато в саду...
- Були, сину, морози не втішні,
А вони кого хочеш зведуть.
- Розкажіть мені, мамо, про зорі,
Чи такими були і колись ?
- А той, сину, хто виріс у горі –
Не часто на зорі дививсь.
- Розкажіть мені, мамо, про долю,
Чи людині підвладна вона ?
- Наша доля, мій синку, як море –
Той пливе лиш, хто має човна.
- Розкажіть мені, мамо, про роки,
Чи спливають помітно вони ?
- Роки, синку, помітні... допоки...
Матерів памятають сини.
/ М.Довнич. Вибране. – К.,1995. – 206с. /
„Пахла весною зорана земля. Гралися на сонечку діти. Мати виглядала на вихідні сина, щоб садити картоплю... А він на вахті горів, як свіча. Друзі пожежники кинулися гасити і заслонили собою планету.
Матері Чорнобиля, хто накликав на вас біду ?!
... Хлопці, наперекір долі, росли, як з води . Миколка після армії на електрика вивчився, подався на Чорнобиль. Одружився, домівку мав у Прип’яті. А до Йванка прийшло кохання саме у тривожні дні в Афганістані.
- Ось, мамо, повернусь з армії, приведу вам невісточку з сусіднього села. Марійкою звати. Вона на мене чекатиме.
А через рік привезли Йванка в цинковій домовині. І сірий папірець з перчаткою : загинув при виконанні службових обов’язків. А Миколку забрав Чорнобиль...
- Здрастуйте, Ганно Іванівно. Дозвольте представиться : Віктор Поліщук. Разом працювали з вашим сином Миколою.
- Здоровеньки були, дітки. Заходьте до хати, Віктор поставив на лаву валізу, вийняв із неї на стіл кілька буханців хліба, масло та ковбасу, жоті апельсини та рожеві яблука. А після неквапом вийняв теплу кофту, хустку, теплі бурки.
- Навіщо ж воно мені, старій- то ?
- Щоб зносили при здоров’ї. Це від Миколиних товаришів по вахті.
- А це вам від нашого музею, - мовив молодший і поставив на стіл Миколкин портрет.
Вони сиділи потім за гостинно накритим столом. Ганна, підперши сухенькими вузлуватими кулачками підборіддя, дивилася на гостей, то на портрет сина і запитувала знову і знову :
- Значить, пам’ятають мого Миколку ?
- Пам’ятають, мамашо, пам’ятають...
На прощання гості посадили Василиху в легковик і поїхали на кладовище. Поклали квіти на могилу. Постояли і просто помовчали.
Коли розпрощалися і легковик від’їхав ген за село, баба Ганна, притуливши дашком сухеньку долоню до надбрів’я, довго дивилась услід автомашині, аж поки не стало її видно.
А над селом пролітали лелеки і своїм клекотом вітали життя, сонце і землю”.
/ Яскажук В. Прилітайте, лелеченьки. Новела. В книзі : Зустрічі і розставання. Оповідання і повісті. – Житомир : Полісся, 2004. – 114с. /
ІІ розділ : Українська мадонна.
/ образ матері в українському образотворчому мистецтві /
1. Богоматір. Ікона з Покровської церкви в Луцьку. Початок XIV ст.
Уманцев Ф. Мистецтво давньої України. Історичний нарис. – К. : Либідь, 2002. - 328с. ;іл.
2. Богородиця. Іконостас Троїцької набрамної церкви у Лаврі.
Овсійчук В. Класицизм і романтизм в українському мистецтві : К. : Дніпро, 2001. -445с.
3. Т.Г.Шевченко. Портрет А.О. Ускової з донькою Наташею. 1854р.
Т.Г.Шевченко „ На тебе дивлюся, за тебе молюсь”. Житомир : Видавничо-торговий дім „ Слов’янський град”. – 2003.
4. Катерина Білокур. Автопортрет. 1955.
Катерина Білокур. Фотокнига . – К. : „ Спалах”. – 2001 . – 127с.
5. М.Божій. Портрет старої. 1946.
Жіночий портрет. 1946.
Михайло Божій. Альбом. – К. : Мистецтво, 1077. – 62с.
6. В. Сизиков. Суворі роки війни. 1969.
Мистецтво Радянської України : Живопис. Скультпура. Графіка. – К. : Мистецтво, 1977. – 192с.
Гарна у Вас виставка, така змістовно-сюжетна наповнюваність, поєднання образу матері в літературі і мистецтві. Так, мати найдорожча людина у житті кожного з нас. Вона віддає своє сердце нам, яке відкрите для нас завжди, адже тільки дитина бачила серце у матері із середини.
ВідповістиВидалитиДуже змістовна тематична виставка вийшла у вас! Зі святом!
ВідповістиВидалитиДякуємо. Приємно, що тобі сподобалась виставка. Така тема не може не хвилювати.
ВидалитиЦікаво, оригінально. Тема матері завжди вічна і небайдужа
ВідповістиВидалити