Ягода-малина нас с тобой манила, Ягода-малина в гости звала...

              А ви знаєте де росте найсмачніша малина? Звичайно у нас, в Малинівці.

Колись давно – давно, коли сосни були низенькими,  а гори маленькими, в наших краях в саду кожного господаря росло багато малини.

Малинка була і жовта, і червона, і велика, і дрібна, і кислувата, і солоденька.

Господині  з ягід варили смачне варення, а гілочки сушили для цілющих чаїв, які корисно при простуді пити. Адже кожен знає, що малина має чудодійну силу і в ягодах і  в  листочках, навіть в молодих паросточках.

Так от... Жили в наших краях люди не тільки працьовиті й хазяйновиті, а ще й дуже гостинні. Всіх подорожніх, хто заїжджав у село обов'язково пригощали запашним чаєм з малиновим варенням або ж пирогами з малиною.

 
З тих пір і стали називати село -  Малинівка.
 Бо у нас росте найсмачніша малина!

А ви знаєте, як зробити малиновий мед, малиновий соус, малиновий коктейль чи спекти малиновий торт? Ні?  Тоді треба приїхати в Малинівку або скористатись посиланням. Ще одною малинкою-родзинкою  села є місцева бібліотека.

Ось уже протягом багатьох років бібліотека с. Малинівка веде роботу по збереженню і збагаченню інформації про свій рідний край, його історико-культурну спадщину, національні, місцеві звичаї та традиції.

Бібліотекар Алла Дмитрівна Котлубовська постійно опікується збиранням місцевих скарбів народної творчості, звичаїв та обрядів чеської народної культури.

У бібліотеці створено краєзнавчий куточок про минуле села заради майбутнього: історія і сучасність, де представлено роботи місцевих майстрів з декоративно-ужиткового мистецтва. Куточок має назву  «Таланти твої, Малинівко».

Це поєднання двох культур,    двох слов’янських народів: українського і чеського.На першому плані представлено місцеву майстриню Кубинську Л.П., яка займається петриківським розписом. Далі бачимо виставки декоративно-ужиткового мистецтва. Це різнобарвні вишиті рушники і серветки, чоловічі та жіночі сорочки, чеський національний костюм, вишиті картини – це роботи місцевих майстринь: Тарасюк Т.П., Седлачек Н.І., Чермак Т., Гостін Н.Й. та учнів Малинівського ЗНВК «Школа-сад». Цікавим моментом куточка є декоративний камін, який в свій час був прикрасою і домашнім вогником чеської культури, також стілець, виготовлений із закарпатської черешні на поч. ХХ ст.

На стінах бібліотеки ми бачимо написані картини місцевим художником Шевчуком В.Д. 

 

Цей куточок сприяє кращому пізнанню традицій, обрядів чеського народу, творів чеської художньої літератури, вихованню почуття толерантності, взаємоповаги у представників інших національностей та молодого підростаючого покоління, що проживає в с. Малинівка та її гостей.

 

Історії краю, історії села, людям села, присвячена книжковавиставка «Село моє, колиска калинова». Знаменній події кожного україця, 65-річниці Великої Перемоги, присвячена виставка "Свято зі сльозами на очах".

Бібліотекар живе своєю працею і робить все можливе, щоб зацікавити книгою всіх жителів села. Тому і заходи тут цікаві.

 

 Завжди цікаво в бібліотеці і юним читачам, на яких завжди чекають нові книги, цікаві заходи і усміхнений бібліотекар. 

Найбільше полюбляє дітвора Тиждень дитячої книги.

 В цьому році він проходив під назвою «Ростемо разом з книгою».

Учні школи часті гості в Центральній районній бібліотеці

 

В 2010 році бібліотека стала переможцем 
у районному огляді – конкурсі

народознавчої роботи бібліотек 
ім.В.Скуратівського

«Малинщина моя – Берегине моя»,
 в 2011 - в конкурсі "Легенди мого села".

Нам дуже приємно, що в нашому колективі працює така творча жінка, професіонал, ентузіаст своєї справи Алла Дмитрівна  Котлубовська.

 Ще хочу запропонувати вам, одну із легенд, які збирає і записує Алла Дмитрівна від жителів села.

Чумацьке поле

«Кожному мила своя сторона» кажуть у народі. Справді, це місце – єдине, неповторне: воно викохало нас на своїх лодонях, збагатило своєю красою, та історичним минулим.

Немає місця на землі, яке б не було окутане легендами.

Л.Українка писала про потребу знати «пахощі епохи», які виразно вчуваються у перлинах народної творчості. У кожному селі нашого краю, можна почути оповіді про рідні ліси, річки, болота у назвах яких збереглися сліди історії.

А чи потрібні нам легенди сьогодні? Так, дуже потрібні! Нам треба зберегти ці справжні шедеври, щоб спілкуватися через них з минулим, і жителями нашого села попередніх епох, а головне, щоб берегти своє рідне слово, своє село, його історію.

Ранньою теплою весною по селах починали лаштуватися в далеку дорогу чумаки. Проводжали їх у неблизьку подорож урочисто всім селом. Співали пісень виголошували напуття, а сивий статечний, найшановніший у громаді чоловік, благословляв їх перед нелегкою, сповненою багатьох небезпек дорогою!

Чумаків палить немилосердне сонце, січуть дощі, полощуть вітри, а вони тихо просуваються українськими шляхами. Скриплять вози, ремигають воли, минають дні, ночі і звучать поміж високих могил чумацькі пісні. Пісні і розлогі, мов степ, і повільні, мов крок волів, сумні і веселі. Але все  таки більше сумні, бо в кожній дорозі могла спіткати  чумаків трагічна пригода. І хвороби косили,  і кулі ворожі.

                               Було літо, було літо,

                               Та й стала зима…

                               Як не було пригодоньки.

                               Гей, гей, та й досі нема.

Існує легенда і в нашому селі  про «Чумацьке поле». Переповіла мені корінна жителька села Малинівка, за національністю чешка, Євгенія Карлівна Стельмах, а їй у свій час розповіла прабабуся.

        Одним із пристанищем  для відпочинку чумаків було і наше поле, що неподалік села Малинівка.

        В один жаркий літній день, в небі ні хмаринки, тільки десь в розпеченій блакиті щебече жайвір. Курним шляхом важко здіймаючи пилюку, суне валка -  в мажар вже скриплять немащені колеса, воли розмірено ступають, немов знають – скоро перепочинок і водопій. Це їдуть чумаки – сіль везуть. Стомлені і виснажені  від солоного сонця шукаючи затінок для перепочинку, а кругом безмежне поле. І задумали чумаки на цьому полі посадити сад – і затінок тобі і їжа. З’їхали трохи з дороги, поставили вози, повипрягали волів, хтось пішов з волами, щоб напасти, а інші взяли сажанці (які везли з півдня) та й посадили фруктовий сад.

Їдуть чумаки весною а сад стоїть у білосніжному  цвітінні яблунь, вишень, сповнений п’янким ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання.

Милує око і красуня осінь. Вона як щедра господиня пригощає своїми дарами: червоними соковитими яблуками, грушами та великими достиглими сливами.

Довго існував цей сад. Місцеві дітлахи та  жителі села завжди приходили і ласували дивовижними фруктами бо були вони дуже смачні. Питали дітей: «Де взяли таких смачних яблук?», - та на «чумацькому полі»

І сьогодні жителі села говорять: «Куди будемо гнать корів на пасовище?», - та на «чумацьке поле».

Євгенія Карлівна каже, що рідне село – це наш дім наше коріння і доля. Доки палатиме вогонь  любові  до рідного села то повік незгасне його слава.