Літературно-патріотична година "Вічний вогонь української волі"

У січні ми відзначаємо три великі українські дати :

22 січня 1918 року Четвертим Універсалом Українська Центральна Рада проголосила вільну Українську Народну Республіку. Україна стала самостійною, суверенною державою...

22 січня 1919 року на Софіївському майдані в Києві проголошено об’єднання усіх українських земель в одну Соборну українську державу...

29 січня 1918 року під Крутами, в бою з більшовиками, поклали свої голови триста українських юнаків, які стали до оборони молодої Української держави...

Кожна з цих дат стала для нас святим символом, а всі разом вони зливаються в одну цілісність; державна самостійність і соборність України на віки-вічні скріплена молодою, гарячою кров’ю української молоді. Не першою вона була і не останньою...

"Вічний вогонь української волі". Літературно-патріотичну годину під такою назвою провели для старшокласників школи-ліцею №1 ім.Н.Сосніної. Завідуюча відділом обслуговування Малинської ЦРБ ім.В.Скуратівського Людмила Матяш познайомила сучасну юнь з літературою, яка розкриває подвиг їх молодих героїв-ровесників, навела цікаві історичні факти і спомини учасників тих подій, які і через 100 років вчать любові і жертовності заради Вітчизни.

Триста юнаків ... – студентів і гімназистів київських шкіл... Триста молодих сердець забились в один такт і поставили себе в розпорядження держави. Наснагу їм дала українська революція.

22 січня 1918 року великий Універсал Центральної Ради проголосив у столичному місті Києві Україну самостійною державою.

Це не був паперовий акт, що став музеним документом. Від першого дня його проголошення аж до сьогодні його квітчає кров борців за волю. За його народження страждали мільйони, а за його здійснення й утвердження падали ще мільйони.

Право на державність існування намагався зламати відвічний північний сусід.

І кожен знав, що коли червона орда увійде в столицю – це означатиме накладання нового ярма, каторги протягом довгих років, Соловки, Сибір і знищення країни.

Ясно було, що за формальним проголошенням держави настає час і потреба чинного приєднання свого голосу за неї. Бо Революція і держава вимагають не тільки революційних думок, але ще більшою мірою активних дій. У цьому були переконані свідомі провідні верстви 1918 року.

Це поділяла і свідома київська молодь. І тому вони перші рушили у бойові ряди своєї революційної армії, щоб на дії підтримати захист держави. Без вишколу, без добірної зброї, студенти й гімназисти Києва добровільно стають на захист столиці і краю.

Протягом кількох днів сформований юнацький курінь вирушає на фронт.

Не потрібно шукати сьогодні в пожовклих томах історії правду про жахливі героїчні події. Вона з’явилася у свій своїй величі на розлогих покритих снігами полях Чернігівщини.

Крути: Збірка у пам’ять героїв Крут / Упор. Зінкевич О., Зінкевич Н. – К.: Смолоскип, 2008 ( Учасник бою Ігор Лоський. Крути. – с. 95-105.)

Тіла розстріляних під Крутами більшовики кинули просто до ями, але після відходу останніх, дооколишні селяни поховали їх за християнським звичаєм і на могилі поставили хрест.

Пізніше, коли українці вернулися до Києва, тіла замучених викопали і перевезли до Києва. 18 березня, в самий розквіт запашної весни прибула з Крут сумна валка. Тяжко було між тими мерцями віднайти рідних, друзів, знайомих ...

А на наступний день відбувся сумний похід.

Лише за кількома домовинами ніхто не йшов, крім товаришів по шкільній лаві і зброї – це були гімназисти-галичани, які своєю кров’ю принесли жертву на вівтар української соборності.

На Аскольдовій могилі на березі Дніпра знайшли свій вічний спочинок жертви Крут.

Молодий поет Павло Тичина напише: Тичина П. Пам’яті тридцяти, - 1918.

Не було серед похованих лише Павла Кольченка. Аж пізніше довідалися, - пише в своїх споминах Ігор Лоський від 1929р., - що Кольченкові вдалося втекти, аж десь під Ніжином він потратив в полон і після знущань був страчений.

Лише через 100 років після Крутянської трагедії газета «Слово просвіти». – 2018. – 8-14 лютого, подає матеріал про Кольченка П., який виявився нашим земляком з Ружинського району і де підтверджується факт його захоронення на Аскольдовій могилі.

Історична довідка: П. Кольченко народився у с. Заріччя Ружинського району, Житомирської області у родині селянина.

Навчався у Четвертій Київський гумназії, де закінчив 7 класів. 10 серпня 1917 року подав прохання зарахувати його до 8 класу Другої Київської гімназії ім. Кирило-Мефодієвського братства.

На початку січня 1918 року відбулося віче українських студентів Університету Св. Володимира та Українського народного університету, на якому студенти вирішили створити студентський курінь Січових Стрільців. На пропозицію відгукнулися і учні Другої Київської гімназії.

Вони провели збори, на яких головою обрали Павла Кольченка, учня 8 класу гімназії, який встиг вже побувати на фронті (тривала I світова війна), тому він вважався найдосвідченійшим в військовій справі.

Він запропонував ухвалити постанову подібну тій, яку ухвалили студенти на віче. Постанову було ухвалено.

Крути ввійшли в історію, як ще один зразок безприкладного героїзму українських синів, які для добра Вітчизни не вагаються принести найдорожче - життя.

Старицька-Черняхівська Л.М. Драматичні твори. Проза. Поезія. Мемуари. – К.: Наукова думка, 2000. – 848с. – (Пам’яті юнаків-героїв, замордованих під Крутами. – с.603.).