Він – молодший, і найстрашніший, і найкоротший.

Чому ж така доля випала сáме йому? І що ми знаємо про нього?

Мічень. Межень. Крутень. Зимобор. Казибрід. Криводоріг. Казидорога. Бокогрій. Лютень… 

 Ось яке синонімічне багатство назв витворила українська нація для одного місяця (лютого) протягом багатьох тисячоліть свого існування!
Лютий – другий місяць року у григоріанському календарі, має 29 днів у високосні і 28 днів – у звичайні роки.

Назва лютий закріпилася за місяцем у кінці XIX сторіччя. Цей місяць має люту вдачу. В лютому характерні пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети. Про це свідчать і давні назви місяця: крутень, зимобор, криводоріг, казибрід, межень (межа між зимою й весною).

Втім, для лютого в Україні характерна часта зміна синоптичних процесів, які й призводять до різких коливань температури повітря. А вже із середини лютого починається повільне зростання температури (бокогрій). Але зачасту лютий буває холоднішим за січень (лютень).

В українців, як і в білорусів, закріпилося слово місцевого походження: лютий. Його етимологічне коріння пов'язане з конкретними природними реаліями.

У багатьох народів, зокрема, і в стародавніх римлян, останній місяць зими завершував річний цикл. Не випадково Овідій писав: "Дивно, чому новий рік починається в холоднечу? Хіба не краще започатковувати його світлою і сонячною дниною?". Відтак римляни річний відлік починали з березня, а лютий вважали останнім місяцем року. Звідси й латинська назва "фебруаріс", себто "очищення". Цією назвою користується більшість европейських народів. Втім, березнем починали рік колись і ми, поки не стали запобігати перед чужим і переймати його, забуваючи рідне...
 
А погоду на початок лютого (та й надалі) передбачали і протягом усього року і ще в січні, зокр., 31-го дня: якщо захід сонця був пурпуровим, то на ранок (1 лютого) очікували великого снігопаду, морозу й вітру. Погоду передбачали і ворони: якщо вони летіли зграями, варто було очікувати сильних морозів.

Погоду на весь місяць передбачав і перший день лютого. Наприклад, якщо 1 лютого була ясна погода чи капало зі стріхи, то очікували ранню весну: "Якщо крапíль – то у весну ранню вір". А ось якщо ввечері на небі було багато зірок, то зима ще довго протримається. Якщо 1 лютого кружляла заметіль, вірили, що така погода затягнеться. Цей день називали Громовицею, бо саме 1 лютого у природі можлива була гроза.

Але приказка застерігає не розслаблюватися: "Ще спитає лютий, чи ти взутий".

Недарма кажуть, що лютий – місяць вітрів і кривих шляхів, себто частих морозів, снігів і заметів. Щоправда, деякий час в Україні лютим називали й січень, про що стверджують літературні й історичні джерела, і лише наприкінці ХІХ ст. остаточна назва закріпилася за другим місяцем року.

Крім офіційної, в багатьох краях України побутували, а почасти й нині існують свої, діалектні, назви, означені образним світобаченням. Усі вони відбивають сувору й норовисту вдачу цього місяця: сніжень, крутень, зимобор, лютень, криводоріг, бокогрій, межень... Яків Головацький зафіксував у західноукраїнських говірках і такі назви: казибрід, казидорога: од лексичного "казитися", цебто впадати в лють, скаженіти; саме це означення найповніше відтворює природну вдачу лютого.

Традиційно з лютим пов'язано чимало звичаїв, обрядів, сподіванок і... несподіванок. З останнім місяцем зими у хліборобів завершувався і традиційний зимовий перепочинок. Селяни готувалися до нового хліборобського сезону: вивозили гній на поля, перевіряли схожість зерна, лаштували сільськогосподарський реманент.

З лютим міцно пов'язані і природні передбачення погоди: якими будуть весна і літо, чи защедрить урожаєм рік новий?

Своєрідним барометром і прогностиком вважали середину місяця, зокрема, 15 лютого. Ще давні українці-сонцепоклонники назвали цей день зимобором, позаяк зима боролася з весною (пізніше церква долучила свою назву: Стрітення).

Напередодні зимобора наші предки ретельно стежили за погодою. Якщо Юхимів день (11 лютого) принесе вітер, то літо буде сирим, а коли ввечері 14 лютого небо вкривається зорями – весна спізниться.

Та особливо довіряли хлібороби Зимоборові, адже цього дня зима зустрічається з літом. Якщо цього дня, мовить відоме прислів'я, півень води зі стріхи нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться, тобто буде рання весна. За вдачею зимобора стежили не тільки хлібороби, а й пасічники: якщо зі стріх капатиме, то рік буде щедрим на взяток. Від того, як поведеться цього дня погода, такою, за уявою наших пращурів, буде й весна: якщо відлига – то ранньою й теплою, а сніг – дощовою і тривалою, як' хурделиця – пізньою та холодною, а коли похмурий день і без сонця – ще дошкулятимуть суворі морози. Придивлялись: як надвечір видовжаться зі стріхи бурульки, на таку висоту ще прибуде снігу. А прилетіли з лісу снігурі – отже, сутужно їм, хлолодно, голодно. Подбаймо про птахів!
 
Звісно ж, не всі стрітенські прикмети справджувались, але багато з них мали, завдяки довголітньому спостереженню, й правдиві закономірності, адже в цей час у природі відбувалися біологічні зміни, пов'язані з надходом весни. Отож прикметі вір, але й перевір! Прихильники народної метеорології можуть на практиці перевірити їх достовірність.

Про лютий сказано чимало творів малого жанру, серед яких багато народних приказок і прислів'їв.

НАРОДНЕ МУДРОСЛІВ'Я ПРО ЛЮТИЙ

Хоч і вважають, що другий місяць року найконозистіший, та все ж сонце повертає на весну – і в лютому день збільшується майже на 3 години.

Лютий багатий снігом, а квітень – водою.
Лютий сильний хуртовиною.
Ой і лютий місяць лютий, ще спитає, як ти взутий!
В лютому багато инею на деревах – буде багато меду.
Для гарного кота і в лютому – березень.
Як у лютому аукнеться, так восени відгукнеться.
В лютому зима з весною вперше зустрічається.
Хуртовини та завірюхи під лютий полетіли.
У лютого два друга: мороз і хуртовина.
Лютий зиму видуває, а березень ламає.
Лютий і теплом приголубить, і морозом віддубасить.
Лютий три години дня додасть.
Лютий якщо морозом не візьме – то всі дороги замете.
Вже лютий геть підгриз, кидай сани – бери віз.
В лютім сонце іде на літо, а зима – на мороз.

Лютень казав: "Якби в батькових літах, то бикові-третякоі роги вирвав би".
"Якби мені та сила, що в січні, – каже лютий, – то я б бикові-третякові роги вломив".
Лютневі прикмети: метелиці та замети.
Як, лютий, не лютуй, а на весну брів не хмур.
Лютневий сніг за золото дорожчий.
Лютий однією рукою гладить ніс, а иншою – за нього клацає.
Лютий мінливий: то січнем потягне, то березнем прогляне.
Лютий будує мости, а березень їх ламає.
Лютий воду відпускає, а березень підбирає.
У лютому у дня більше світла, у ночі менше холоду.
Настав лютий – тверезий взутий, а пияк босий всяк.
Як настане лютий, то спитається, чи вдягнені, чи взуті.
Місяць лютий виганяє ковалів з гути.
Місяць лютий – гострокутий.
Лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добрі чоботи;
Часом лютий змилується, що людина роздягнеться,
але часом такий гострий, що змерзнеш аж до кості.
Спитається лютий, чи добре ти взутий (Питає лютий, чи ти добре взутий).
Питає лютий, чи добре взутий, а марець (березень) хватає за палець.
Лютий питається, чи в добрі чоботи кожен взувається;
Місяць лютий, чи ти взутий, питає, а місяць марець з трояка-бика ріг збиває.
Скільки межень не лютує, а все одно худоба (людина) весну чує.
Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур.
Лютий – місяць вітрів і кривих шляхів.
Лютий лютує, та весні дорогу готує.
Тисни-не тисни, а вже ближче до весни! 

Недарма мовиться: січень, Пилипе, снігом засипле, лютий, Миколо, голками коле, а березень, Андрію, то дощем, то снігом сіє. 

А найточніше характеризує його народне прислів'я: "Лютень сказав: "Якби я був у батькових літах, то бикові-третякові роги вирвав би!". Але сила у нього вже не батькова, бо лютий зиму видуває, а березень її ламає.

Мусимо пояснити і чи не найголовнішу ознаку лютого: він – найкоротший місяць року. Чому ж така доля випала сáме лютому, наймолодшому місяцеві зими, другому (в наш час) місяцеві року? Як відомо, у глибоку давнину у багатьох народів рік, згідно з сонячним колодарем, мав неоднакову кількість днів: у римлян, напр., 355, єгиптян – 365. Щоб уніфікувати цю розбіжність, Юлій Цезар на 46 році до н. е. за допомогою астронома Созігена запровадив т. зв. юліанський календар, котрий мав 365 днів і 6 годин. Через кожні 4 роки "набігав" зайвий день, який долучали до останнього місяця року. Ним був лютий. Так утворилося поняття високосний рік.

Але й ця система виявилася недосконалою. Щороку залишалися поза обліком 11 хвилин і 14 секунд, котрі через кожні 128 років утворювали додатковий день. А це заважало чітко прогнозувати релігійні свята. Тоді папа римський Григорій XIII 1582 року (на той час неточність уже становила 10 днів) запропонував перенести літочислення з 5 на 15 жовтня, а за вікові високосні роки вважати лише ті, в котрих число сотень ділиться на 4 (напр., 1600, 2000). Таким чином, середня тривалість року у григоріанському календарі довша за справжню лише на 26 секунд. Цим літочисленням ми й користуємося по сьогодні. Отака історія з останнім місяцем зими.

Другий місяць року завершував обрядові вечорниці. Все рідше й рідше збиралися хлопці та дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, у господарствах додавалося роботи, адже потрібно було готуватися до найвідповідальнішої для селянина пори року: весни. Люди жили світлим передчуттям пробудження природи й очікуванням весни, до якої ще – 28 деньочків.
 

Ой!.. А вже й справді лютневий вітер весною пахне!
І – несподіванка! Половина неба – вже весна, половина – ще лютий...

Джерело