Що маємо сказати сьогодні Тарасу...

Зустріч-роздум "Шевченко в моєму серці" пройшла вчора в нашій бібліотеці. Присутні говорили про вплив Кобзаря на їх особисті долі, на творчість. Про роль Кобзаря в історії України, про суперактуальність його постаті та творчості в сучасній Україні.

Тому мета нашої зустрічі була – ще раз відчути нерозривний зв‘язок творчості великого Кобзаря і сьогодення. Щоб не просто звучала «великих слів велика сила» усталеними штампами з наших уст, а щоб після кожного зібрання ставало все менше «посліплих і поглухлих». Щоб кожен подумав про свій синівський обов'язок перед Батьківщиною.

Ми з вами є свідками нової сторінки в історії українців як нації, яка привернула увагу усієї світової спільноти. Тих, що сповідують християнські цінності, моральні чесноти, ідею державності. Пробуджена Україна провадить далі свій недокінчений історичний похід у боротьбі за Шевченкову вільну Україну. Зараз ми у тривозі , бо українському народу потрібно гідно вистояти перед російським окупантом.

Думаю, Апостол  Правди  відродив  Дух  нації.

Бо ж недаремно на щитах наших майданівців був зображений Шевченко. На Майдані Тарас — із першого дня. А власне, на Майданах. Люди по країні збирались на протест саме довкола пам’ятників поетові. Шевченко в „Заповіті“ напророкував: до того часу, як ми подолаємо своїх ворогів, душа Кобзаря не знатиме Бога.

Шевченко зробив крок у реальність. Пророк містичним чином ожив, коли 19 січня з трибуни Майдану, де царювала цілковита безвихідь, і політики не знали, що робити в цьому тупику з сотнями тисяч людей, хтось сказав: «Що робити? Читайте «Кобзар», там є відповідь».

У перші дні протистояння на Грушевського здавалося, що у кожного на устах крутилася цитата — «Борітеся — поборете!».

Шевченко, його творчість, його образ, його символ, він сам, став символом Майдану, символом нової України. Скрізь на Майдані, куди не кинеш оком, скрізь ти бачиш Шевченка, чи його портрет, чи якусь цитату, чи навіть переспіви з його поезії, такі рімейки, які переосмислені на сьогоднішній лад.

 І потім так склалося— що саме слова «Борітеся — поборете» цитував у відео, знятому на Майдані, Сергій Нігоян, молодий українець вірменського походження. Сергій Нігоян читає уривок з поеми «Кавказ» і одним із перших віддає своє життя за Україну, стає однією з перших жертв Євромайдану.

Тарас Шевченко у шоломі, за плечима респіратор, караючий гнівний погляд — таким бачать у цей відповідальний за долю України час, нашого великого Поета, художники Євромайдану.

 Бо такою є українська новітня історія, бо Шевченко своїм словом і духом був з нами на великих і малих майданах і допоміг нам порвати кайдани.

Справжній Шевченко – не на білбордах, навіть не в книжках, а в серцях. У кожного – Шевченко свій, близький і рідний, особливий.

Ні сучасне України, ні минуле від часу виходу „Кобзаря“, ні прийдешнє не можемо уявити без Шевченка, без його поетичної сили і духовної висоти. Ми піднімалися, зміцнювались, утверджувались як нація з невмирущими інвективами його розуму і серця.

І сьогодні в генах, у крові тисяч, мільйонів, хто вийшов на майдани України за честь, за гідність, за свою землю, за право, проти тиранії, свавілля, визиску, брехні пульсують слова великого Українця:

                                Свою Україну любіть,

Любіть її…

Во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.