Ювілейна творча зустріч у бібліотеці

Приємна подія зібрала нас вчора у затишній, щирій, можна сказати сімейній атмосфері.  Це – творчий  вечір прекрасної  людини,  людини праці, людини, яка все життя живе поруч з нами, яку б здавалося знаємо, маємо насолоду спілкуватись з нею.

Але як з’ясувалось, ще не всі грані її таланту нам добре відомі. Усім відомо, що він гарний фахівець своєї справи, люблячий син, чоловік, тато, гарний господар, добрий сусід і просто хороша людина.

Але у  нього є іще один талант – вміння і бажання писати вірші, якими він оспівує свою маленьку Батьківщину і тим самим несе любов і світлі почуття до своїх земляків! Це Сергій Дехтяренко.

«Мій портрет – мої вірші» - пише у передмові до однієї із своїх книг Сергій Петрович.

І у віршах продовжує

«Слова – наша сповідь,

слова – наша зброя…

Дозволь, мудре слово,

Я буду з тобою».

Правильно кажуть, що біографія поета – в його віршах.

 

Тож трошки біографії:

Дехтяренко Сергій Петрович народився 8 червня 1974р. в с.Троянів Житомирського району. Маючи п’ять рочків разом з мамою переїхав в с. Недашки Малинського району. Тут  пройшло  дитинство  Сергія.  Древлянські  ліси,  пшеничні  поля,  солодка  вода  з  криниці,  мальви,  чорнобривці  та  волошки в житі  – це  те  джерело,  з  якого  черпав  хлопчик  любов  до  рідного  слова,  до  рідної  мови, до пісні  української.

У 1991р. з відзнакою закінчує місцеву школу.

З березня 1994р. закінчивши Житомирське медичне училище та отримавши спеціальність «фельдшер», вже 25 років працює завідуючим фельдшерським пунктом с.Вишів Малинського району. Одружений, має чудову дружину Олену, доньку Зоряну та сина Владислава.

Сергій Петрович виріс серед поліської природи, серед гарних, працьовитих і щирих людей. Адже мала батьківщина – це найдорожче, що є в людини. Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук, сходом сонця, сіянням зірок …

«Несу я в серці Батьківщину І цю поліськую весну…» пише Сергій Дехтяренко.

Медик за професією, який все своє життя віддав клятві Гіппократа і поет за покликанням.

Він лікує тіла і душі. Ось таке благородне поєднання несе в собі ця скромна людина.

Головне кредо неспокійного життя Сергія Петровича –

любити землю, людей, велику українську родину, шанувати матір і Слово.

Проходять роки, час іде вперед, поет іде у світ своєю стежиною.

Не маючи літературної освіти і школи, а лише підтримку друзів і добрих людей виходять книжки поезій, які своєю щирістю привертають увагу читачів.

В його збірках є поезії патріотичного звучання, що відображають час і настрої, в яких поет ріс і мужнів.

Але лірична поезія – висока і світла, наскрізь пронизана почуттям любові до світу, надією на добру долю. В ліриці Сергія стільки справжніх емоцій, душевного тепла і ніжності, що зігріває серце кожному читачеві.

Не важко зрозуміти, що означає мешкати в глибинці, до якої навіть не докочуються сплески столичного літературного життя, ходити на роботу, годувати сім’ю, саджати город, одне слово, займатися далеко не творчими справами і, водночас, віддано служити Музі, що, за визначенням класика, «не терпить суеты».

Як це сумістити?

І як, долучившись до поетичного вогню, не спалити собі крила?

Що нового може додати поет з провінції?!

Відповідь на ці питання – у віршах поета. Прочитайте і зрозумієте, що він щасливіший за тих багатьох, кому вдалося офіційно прописатися на горі поетичних небожителів – Парнасі.

В його поезіях не бракне ні свіжості почуттів, ні слів, бо не може бути гарна поезія провінційною. 

 «На вірність слову присягну, йому служитиму до скону» - пише поет.

Неспокійна Ліра поета прагне проникнути у складні суперечливі процеси сьогодення, прагне можливою мірою додати снагу своєї душі для перемоги Добра і Справедливості. Поезії громадянського звучання і, безумовно, любовна лірика знаходять місце у книжках. поета.

Вони наче напружені струни бринять мелодикою й романтизмом. Серце сучасного лицаря щедро сипле щирі зізнання своїй прекрасній пані й рідному краю.

Розкішна українська природа, село, його околиці, історія, обличчя, спогади, колишні настрої, чоловічі стосунки, тривожна жіноча присутність, почуття невдоволення собою, і до всього того – розуміння свого місця й покликання...

Вже багато років наш читач, і важливе для нас – талановитий поет, з ніжною, рахманною, ранимою душею.

Сергій Петрович має одну таку приємну особливість. Йому завжди по дорозі в бібліотеку, а відвідує її часто, приходить натхнення.

 Він з порогу подає новий вірш або прохає листок паперу і записує нову поезію, яка народилася по дорозі в бібліотеку.

Ми стаємо першими слухачами.

Якби у нас була можливість, то могли б видати книгу під назвою «Збірка віршів, подарованих поетом».

2019 рік – ювілейний в житті нашого гостя.

Прожито таких гарних і творчих 45…

Але краще про це він скаже сам і прочитає авторські творіння на власний вибір. Отож, запрошуємо до слова.

Сьогодні ми всі раді цій зустрічі.

Але є людина, яка не просто рада, вона горда тим, що винуватець цієї зустрічі її син. Тож запрошуємо до слова маму Сергія Петровича – Надію Дмитрівну.

 

Віддаючи  багато  часу  роботі,  можливо трошки обділяв  увагою  своїх  дітей  та  дружину, обмежуючи  години  спілкування  з  ними.  Та  вони   розуміли  його  і  завжди  підтримували  у  важку  хвилину,  були  для  нього  тихою  гаванню,  де  він  міг  відпочити  душею  і  забути  про  всі  негаразди.

Тож  надамо  зараз слово  найріднішим  людям  – дружині   Олені, сину Владиславу та дочці Зоряні, яка також як тато стала медиком.

Мама завжди рада, горда успіхам своїх дітей, а вчителі завжди раді і горді успіхами своїх учнів. Тож до слова запрошую директора Недашківської ЗОШ Галину Ростиславівну Зінькову та вчителя Галину Павлівну Ротар .

Багато  вже  було  сьогодні  сказано  і  багато  почуто  про  життєвий  і  творчий  шлях нашого ювіляра. Та сказано ще не  все. Від імені колег по роботі, з якими Сергій Петрович пройшов чверть століття, прийшов привітати ювіляра головний лікар Малинського Центру надання первинної медико-санітарної допомоги Олександр Миколайович Андрєйцев.

 Один мудрий чоловік, який знався на пісенній творчості сказав: «Якщо твоє життя перелетять одна чи дві твої пісні – значить ти в житті відбувся».

Тож зараз своє музичне вітання дарує Вам, Сергій Петрович, і всім присутнім, красива, неймовірно талановита дівчина, Олена Верстак.

/Пісня написана на слова С.Дехтяренка, муз. О.Верстак «Розправив крила»/

У нашому залі присутні друзі Сергія, колеги по перу. Знаю, що всі вони хотіли б сказати свої слова, але ювіляр через особисту скромність, просив обмежитись похвальними виступами. Та все ж, яке то свято, без щирого слова талановитих митців. Керуюсь мудрістю давнього повчання “Найкраще сказати добрі слова про людину ще за її життя”.

З приємністю запрошую до спілкування наших краян,  поетів, літераторів, які працюють у царині поетичного і прозового слова.

 

 

Часом, щоб по-справжньому відкрити для себе поезію, варто почути, як вона лунає в чиємусь виконанні.

Читання поезії – це завжди читання самого себе, співвіднесення з ліричним героєм – і, як бонус, можливість віднайти відповіді на питання, що давно хвилюють. Вчені стверджують, що читання поезії є таким собі нейрофізіологічним тренуванням для мозку.

Тож зараз я запрошую всіх взяти участь у поетичному флешмобі.

Перед вами лежать книжечки поезії Сергія Дехтяренка. Відкриваємо і читаємо. Прошу.

 

  

І ще трошки для відпочинку. Можливо ви чули, що є такі «Поетичні гадання». Долучитися до них можна і зараз – просто візьміть збірку поезії, загадайте номер сторінки і рядка – і, може, саме ці слова дадуть вам якусь підказку, наштовхнуть на правильне рішення чи просто надихнуть.

Поезія лікує, надихає, розчулює, смішить. Вона не вимагає від вас багато уваги й часу – але якщо ви все ж знайдете для неї трохи місця у своєму житті – вона вам неодмінно віддячить.

На цій теплій ноті ми й підемо з поетом далі.

Хай поезія почуттів залишається нетлінною і робить нашу дійсність світлішою...

А, Вам Сергій Петрович побажаємо:  нехай  щасливою  буде  ваша  доля,  оселя  хай  повниться  достатком  і  сімейним  затишком, нехай  зроблене  добро  повертається  до  вас  сторицею.

Чекаємо на нові зустрічі: і як з поетом, і як з читачем, і просто другом нашої бібліотеки.

Фото на пам'ять про зустріч. 

 

Хай  доля щедро  нагородить  Вас

Здоров’ям,  щастям,  миром  і  натхненням

Щоб  прожили  Ви  іще  сотню  літ

Під  Божим  і  людським  Благословенням.