Світлана Талан «Розколоте небо». Книга, яку не можна читати без брому. Адже роман вражає, викликає шквал емоцій, шокує. Після прочитання кілька тижнів насолоджуєшся їжею у прямому сенсі й дякуєш за те, що маєш. Історії, котрі згодом стали художнім текстом, бентежать настільки, що забирають сон, адже все оте жахіття відбувалось насправді! І дітлахи, котрі кусають свої рученята і п’ють власну кров, або визбирують хлібні крихти з рота вже мертвої бабусі. І матері, які наважувались на ходу закидати своїх дітей до товарняків, котрі йшли до Росії, бо там, у притулку, з’являвся бодай шанс вижити, дарма, що ось так, у повному незнанні, де твоя кровинка і з ким, аби лиш вона жила. І хутори, у вікнах яких – жодного вогнику, бо нема кому запалити. Вимерлі всі. І вітер доносить запах смерті, а ховати теж нікому. І рецепти страв з нічого - трави, кори, коріння. І люди, яким не вистачає сил, щоб просто… жити.
У книзі «Розколоте небо» йдеться чи не про найчорнішу сторінку історії нашого народу, яка так чи інакше, але відбивається в генетичному коді цілих родів. А як інакше, коли було знищено мільйони етнічних українців? Жорстоко й цинічно стерто з лиця землі. Без зброї, без кровопролиття. Просто заморено голодом.
Звичайно, хтось може дорікнути, мовляв, навіщо? Без того невесело. Але ні. Подібні книги потрібні. Ми маємо знати свою історію, аби не допустити подібного знущання НІКОЛИ. Адже історія – вперта пані, вона знову і знову вчить, хто твій ворог, а хто друг. Шкода тільки, що за свої уроки вимагає зависоку плату.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить
- В окошке комментария напишите то,что хотели и нажмите "Отправить комментарий"! Спасибо!