Водохреща, Водощі, Йордана

Це третє найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста («йордана»), ставили його поруч з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли гучну стрілянину з холостих набоїв. Віддавна в народі посвячену на Водохреща воду вважали своєрідною панацеєю од багатьох недуг; нею також святили будівлі, тварин, збіжжя тощо. І ось загадка: водохрещенська джерелиця може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста. До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизну, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ, протягом усіх свят, жінки не ходили по воду; це мали робити лише чоловіки. Увечері господар, взявши спеціально випечений хрестикоподібний хліб («пиріг», на Закарпатті — «крачун», хлібець»), йшов до хліва й імітував такий діалог:

— Хто йде?

— Бог!

— Що несе?

— Пирог!

Потім заходив у стайню, благословляв тварин і, розламавши хліб на шматочки, роздавав їм. Наступного ж дня господарі виводили на вулицю молодих лошат та волів, щоб «об’їздити» — привчити до майбутньої праці. Їздили переважно верхи на конях доти, доки тварина не спотіє, а тоді освячували її водою. Подібний обряд — запрягання в сани молодих лошат і волів, так зване «гуртове об’їждження»— влаштовували і на Новий рік. Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози. Тому казали: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі». Яскраві хрещенські морози городять білі ярки.

За матеріалами: Скуратівський В.Т. "Місяцелік". Київ, видавництво "Мистецтво", 1993, стор. 180 - 182.