«Це ще один початок»
З далеких вікових сутінків до
найбільших реліквій українського народу належить Слово. Саме завдяки йому ми
спілкуємося, закарбовуємо свої думки, а художня сила його – просто вражаюча. Сьогодні
у нас з`явилася прекрасна нагода вкотре переконатися в цьому, аби шанобливо
вклонитися сивочолому Словові, надихатись цілющим повітрям щирого спілкування.
Тож ми запрошуємо Вас на нашу поетичну гостину, присвячену
великому Майстру слова.
Одної квітневої світлої великодньої неділі, у мальовничому куточку Житомирщини, в селі Половецькому Бердичівського району народився хлопчик, якого назвали Михайликом.
То було 4 квітня 1953 року. Батько – Павло Пасічник, корінний половчанин, все своє життя був малярем і займався лозоплетінням; мама – дівоче прізвище Надія Головач, родом з села Татарнівка Житомирського району.
Син батьків безвесільних –
Найзаконніший син –
Я – татарнівське зілля,
Половецький полин…
То є перша моя половина
Того чуда, що зветься життям, –
З половецько-татарського сина
Сформувавсь у вкраїнського сам…
За велінням долі Михайлик став відомим українським письменником із таким гарним прізвищем Пасічник.
Мабуть не просто так, кілька його книг, теж мають «солодкі назви»: «Робочий день бджоли», «Бджолині пасовиська», «Меди молодих медитацій», «Бджолині вибори»…
В одному з своїх виступів поет говорив: «Скажіть, хіба не символічно, що моє перше рідне село (по батькові) зветься Половецьке, а друге (по матері) – Татарнівка? І прізвище, і ці назви – вже поезія. А ще – історія, етнографія, традиція поколінь… Тому свою родову термінологію я використовую у творчості дуже часто, втішаючи своїх прихильників.
Сьогодні він - автор численних збірок поезії, книжок прози, публіцистики, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар почесної відзнаки «Честь і слава Житомирщини».
З 2007 року очолює Житомирську обласну організацію Національної спілки письменників України.
Ім’я його – Михайло Павлович Пасічник.
Сьогодні Михайло Павлович - наш гість.
Поетичний талант
Михайла Пасічника проявився ще в дитинстві, його перші віршовані твори
з’явились на шпальтах обласних газет, коли молодий поет навчався у старших
класах середньої школи.
Своїм літературним
вчителем вважає відомого поета-лірика Михайла Клименка. Йому завдячує своїми
дебютними публікаціями та виходом у світ першої книжки «Робота», після якої
його, двадцятичотирьохлітнього, у 1977 році було прийнято до Спілки
письменників України.
Михайло Пасічник –
поет-лірик, поет-філософ, поет-психолог.
На його рахунку
сотні і сотні віршованих перлин, його по праву можна вважити співцем землі
української, одним із творців її поетичної спадщини.
Його поезії – як чисте джерело,
своєрідний «спів української душі». Вірші пана Михайла володіють
гіпнотичною силою, яку майже неможливо пізнати і пояснити. Магія віршованого
слова створюється талантом поета. Саме магія таланту і народжує магію поезії.
Наш український народ образно і влучно сказав про талант - це « Іскра
Божа». Таку «Божу іскру» має і пан Михайло.
